Щедрiвочки

Петро ВОЙТ,

письменник-краєзнавець.

м. Ладижин, Вінниччина.

ЯКЩО Коляда й колядки на різдвяні свята — це ще язичницькі обряди, але канонізовані церквою, то щедрівки й засівання (ті ж самі, лише за іншим календарем) взяли своїх героїв від римлян.

На Щедрівки головними персонажами є Маланка та Василь.

Колись на моє запитання, чи далеко ще до якоїсь події, мати з усмішкою казала: «Як від Маланки до Нового року».

Маланка символізує первородність води, а Василь — молодого місяця в Новому році.

Після першої хвилі дрібних щедрівників починають водити Козу вже дорослі парубки та дівки на виданні, перевдягаючись у різних міфічних героїв та виразників нечистої сили (що категорично забороняла церква!).

Робили маски різних тварин і ходили від хати до хати з піснями та щедрівками. Звідсіля й пішов вираз: «водити козу». Коза брикалася, буцала щедрівників та господарів у хаті, за що її били по рогах (чи не звідси вираз: отримав по рогах?).

 Таку веселу новорічну компанію запрошували до хати, пригощали горілкою та давали гостинці — пироги, книші та пампушки.

Водили Козу по селу до півночі, поки наставав перший день Нового року.

На небі всідався новий місяць. Починався обряд засівання: «Сію, сію, посіваю, з Новим роком поздоровляю!».

Засівали житом, пшеницею та всякою пашницею...

Засівали зелом щедро, бажаючи гарних врожаїв, щоб худоба множилась, дітки росли здоровими, а рік був щедрим для господарів.

У щедрівках ідеться про те, що у цей час до вікна «прилетіла ластівочка».

Ластівочка взимку? Ніякої помилки, ніякого домислу тут немає: раніше Новий рік стрічали в березні, це самий час для ластівочки і її радісного щебету.

Якщо на щедрівках було більше дівчат, то засівати ходили хлопці. Чому так? Вважалося, що рік буде щасливим, якщо першим засіє хлопець. Ото хлоп’ята й старалися засіяти господу першими, бо першим давали щедрі гостинці і навіть гроші.

У деяких народних переказах є натяки, що Маланка і Василь — то прототипи Малуші (матері) і Володимира Великого — Святителя Русі.

 Як би там не було, але щедрівки — це більш народні святки, ніж церковні, і гуляли на них наші пращури від душі, то під одною, то під іншою господою співаючи: «Щедрик-ведрик, дайте вареник, Грудочку кашки, кільце ковбаски…».