Проза

Одеса 1415

Серпень 2018 року. Меджибіж. Замок.

Блукав у очікуванні директора музею дальнім кутком замчища.

До цього кутка прийшла невелика група з екскурсоводом. Він розповідав цікаві речі. Найімовірніше, екскурсантами була делегація до Хмельницької мерії чи ОДА. Екскурсанти були одесити. Їх планово привезли до замку.

Екскурсовод перейшов у своїй розповіді до литовської доби. Одна панянка років 50 перепитала:

— Що це за литовська доба?

— Це та доба, коли була заснована й Одеса.

— Наше місто заснувала Катерина!

— Ні. І Одеса тоді звалась Кочубієвом або Коцюбієвом*.

— Звідки ви це взяли? Катерина заснувала! А до того там нічого не було…

Екскурсовод намагався ще щось розповісти про фортецю Хаджибей, але це викликало у жіночки стадію психозу. Вона переконувала екскурсовода у відсутності життя до Катерини.

Екскурсовод намагався толерантно згладити конфлікт, враховуючи історичні пізнання екс­курсантки. Я вирішив йому допомогти:

— Я з Дніпра. Наше місто теж Катерина заснувала. І Миколаїв, і Кременчук. І Мелітополь з Уманню. І люди говорять, що навіть Бердичів.

Екскурсовод і декілька осіб з групи посміхнулись. Жіночка здивовано глянула на мене і заспокоїлась. Можливо, вона подумала, що я її однодумець.

Екскурсія йшла далі, а я залишався у вежі. Останній екскурсант, трішки зупинившись біля мене, з посмішкою мовив: «Миколаїв наш, Херсон наш, Умань наша, Бердичів наш...».

У відповідь з посмішкою відповів на жарт:

— Ростов наш!

P.S. Ми вчили книги своїх брахманів не за текстами оригіналів, а за коментарями недругів. Як результат — шукаємо друзів із поради недругів, а не за власним розсудом, стрічаємося у часі самі з собою. Самі з собою воюємо через десятиліття.

Це ж як глибоко цілим поколінням у свідомості провели ідеологічні червоні лінії історії!

* Першу писемну згадку польського історика Яна Длугоша (1415-1480) про порт Kaczubyeiow (Кацюбіїв) датують 1415 роком. Заснував його, за переказами, знатний подільський (польський чи український) магнат-шляхтич — Коцюба-Якушинський (Kocub Jakuszynski).

Листи — як живі люди

Бережіть писані від руки листи батьків. Взагалі бережіть листи.

Телефонні дзвінки — то миті в минулому. Друковані листи — то добре. Але писані листи від руки — то частинка душі людини, що писала…

Листи під скатертиною на столі…

Там лежали найцінніші листи у дідів і батька. Інколи їх діставали звідти, сідали біля віконця і читали. Читали не один раз. І перечитуючи їх, немов спілкувалися з тією людиною, що писала.

І не так важливо було, коли той лист надійшов — сьогодні чи два роки тому.

Під скатертиною була ціла бібліотека листів. Ось їхня географія: Олександрія, Умань, Черкаси, Каховка, Звенигородка, Бобринець, Компаніївка, Хмельницький...

...­Читаю лист, а батько ніби поряд. Яка ж у тата була широка і добра душа! Здавалося, якби в неї встрибнув весь світ, то йому було б там просторо і зручно...

Філософи нашого часу

При тьмянім світлі за столом чотири пани в карти грають. Святий отець, банкір, службовець і купець. Посеред столу на сукні моя купюра, що за книги заплатив.

Купець. Здавайте карти.

Службовець. Здаю!

Батюшка. Що там у нас?

Банкір. П’ятсот, з портретом філософа.

Купець. Добігався, а говорив, що світ його ловив, та не впіймав.

Службовець. Світ піймає всіх. Хіба дурних не зловить.

Батюшка. Він не дурний. Насіяв смути в душі, що й досі упорядить не можемо.

 Лягали карти на сукно. Все менш ставало світла. Чотири пани грали. Розсудливо, холоднокровно, без запалу. Просто щоб вбити час і збудувати свої світи маленькі.

Купець. Мені хтось говорив, що пан філософ любив вино і сир голландський.

Батюшка. А хто його не любить?

Службовець. Жив при дворі.

Банкір. Дружив з генералом.

Батюшка. Та й пішки не ходив…

Банкір. Піар — велика справа. Якого треба, такого і зроблять. А що він написав, крім того, що його ловили?..

Службовець. А хто читав?

Батюшка. «Смутьянін». Трактував не так, як людям треба, Святі Книжки.

Службовець. Ще жоден єретик не переміг. Отож і познущалися над ним. Лежить он на столі. Він-то писав, та не для нас…

Банкір. Урок… Учив весь світ, а світ його впіймав і намалював. Світ — то є бізнес, включаючи народження і смерть.

Лягали карти на сукно. Вирішувалися справи. Гравці, продавши совість, купляли гріх. Не розуміючи, що у Храм Душі до олтаря не під’їжджають, а підходять. У диспуті шукали вади й гріхи, щоб якось прирівняти мудреця до себе.

А він лежав посередині столу і мовчки їх ловив…

(Із записника пана Бродника).

Юрій ФОМЕНКО.

м. Дніпро.