Німують степи і луги

Микола ЛУКІВ.

І знову гуляють сніги,

І знову морози тріскучі,

І схилені верби плакучі

Стоять, наче срібні стоги.

Зрівняла зима береги,

Ріку під льодами сховала,

Тепер поглядає, зухвала,

Чи вимерло все навкруги.

Ніде — ані сліду ноги,

Хурделя усе зарівняла,

І далеч пустельною стала

В кипучому вирі юги.

Німують степи і луги —

Гуляють на волі сніги.