Хліб від Кобзаря

Інна ОМЕЛЯНЧУК.

Рівненська область.

Під пророче Шевченкове слово руки вправно вимішують тісто. «З хлібом
від Кобзаря» — так назвали цей напрочуд теплий і зворушливий захід, що відбувся у Рівному, його організатори.

«ІЗ НОВИМИ жителями нашої громади, які приїхали з окупованих територій або ж звідти, де тривають активні бойові дії, працюємо вже другий рік, надаючи їм різноманітні послуги. Нині ж разом із благодійним фондом імені князів Острозьких та рестораном здорового харчування «Гурмани» вирішили розширити межі нашого спілкування, відзначивши разом Шевченківські дні. Гадаю, це чудова нагода зарядитися енергією духовного батька всіх українців. І символічно об’єднатися представникам сходу і заходу, та ще й за таким сакральним для нас дійством, як випікання хліба», — розповідає директорка департаменту цифрової трансформації та забезпечення надання адміністративних послуг міської ради Євгенія Курсик.

Ця тендітна завжди усміхнена жінка володіє неймовірною силою духу. Її чоловік Олександр із перших днів повномасштабної війни захищає Україну від московитів. Їй дуже важко, але вона тримається.

Не менш гідно долають біди жінки з Маріуполя, Херсона та Кремінної, які стали учасниками майстер-класу з випікання хліба від шеф-кухаря ресторану Аліси Хагенбрух. У когось на фронті чоловік чи сини, хтось має певні проблеми з житлом чи роботою… Але всі негаразди відходять на другий план, коли голова фундації князів-благодійників Острозьких Руслан Краплич просить намалювати на борошні те, що асоціюється з рідним краєм. Марія з Маріуполя швиденько створює Герб України, Віктор із Херсона — кавун, а Наталя з Кремінної — сонечко й річку (на її малій батьківщині 138 озер та річок).

Шеф-кухар Аліса дає такий собі духовний інструктаж: «Ваші працьовиті руки — символи наших деокупованих територій — зараз міситимуть тісто. Борошно маємо вищого ґатунку, як казали наші предки, петльоване. У кожного вийде хлібинка — триста грамів добра, тепла та найкращих надій. А спечемо ми їх за рецептом князів Острозьких: із додаванням гарбуза. Тож усередині хлібчик буде пухкий, сонячний і усміхнений. А зовні пропоную кожному прикрасити його тим, на що вистачить фантазії, і, звісно ж, притрусити борошном».

Поки хлібинки пеклися, люди ділилися своїми історіями.

Марія з Маріуполя втирає сльозу: «Коли ми місяць сиділи в підвалах, діти не просили ані іграшок, ані солодощів — тільки хлібчика. Бачили б ви, як вони рвали на шматки хлібину… Отоді я й зрозуміла: хліб — це синонім життя».

«Коли Україна визволила місто, майже одразу відкрилася невелика пекарня, — розповідає Віктор із Херсона. — Люди шикувалися в чергу, щоб купити й скуштувати свіжовипечений хліб. Так ми повертали собі Україну».

«Мене звати Анна Віра, я приїхала з Херсона на початку вересня, коли місто ще було окуповане… Працюю медсестрою в обласній клінічній лікарні у відділенні планової хірургії та трансплантології. Тут, у Рівному, близько 200 сімей херсонців, спілкуємося між собою та з рівнянами. Як на мене, ми більш емоційні — рівняни ж спокійніші, врівноваженіші. А ще тут більше наших традицій, страв української кухні, й ми намагаємося взяти це від вас».

«Я Наталія Царицанська, адміністратор ЦНАПу міста Кремінна. Саме до Рівного торік у квітні релокувалась наша військова адміністрація та її підрозділи. Працюємо в тісній взаємодії з рівненськими колегами, вдячні їм за підтримку та всебічне сприяння. Загалом маємо п’ять робочих місць, три з яких — віддалені, адже наші люди роз’їхалися по різних областях України. За послугами до нас звертається вся Луганщина: насамперед ідеться про реєстрацію пошкодженого майна, про всі види допомоги за програмою «Соціальна громада». Й залюбки вивчаємо наші українські традиції: у вільній Луганщині продовжимо і вечорниці, і, звісно ж, випікання хліба».

«Мене звати Ірина Сумятіна, працюю в рівненському центрі «Я — Маріуполь!», приїхала з багатостраждального міста Марії. У дитинстві я випікала хліб із бабусею й на все життя запам’ятала це. Та, виявляється, хліб можна наповнити енергетикою Шевченкового слова, яке нас надихає. Поки наші воїни боронять Україну, ми міцно тримаємо духовно-культурний фронт».

Ось такі історії… До речі, всі учасники дійства і з журналістами, й поміж собою спілкувалися гарною українською. Це утвердило в думці: так тепер буде завжди. Бо «на оновленій землі врага не буде, супостата, а буде Син, і буде Мати, і будуть люде на землі»! Чуєш, Тарасе?

...А випечений «хліб від Кобзаря» із кодом нашої незламності завдяки невтомним волонтерам уже приїхав на передову, біля Бахмута.