• Хліб України

«До Миколи не сій хіба що гречки...»

Інна ОМЕЛЯНЧУК.

Рівненська область.

golos.com.ua

Це прислів’я нагадав мені досвідчений аграрій Петро Ягодка (на фото) у відповідь на запитання, що ж нині сіють у сільгосппідприємстві «Розвазьке» Острозької громади, яке він, заслужений працівник сільського господарства України, очолює понад чверть століття.

_{Зерновий клин}

«УЖЕ ПОСІЯЛИ сто гектарів вівса — вдвічі більше, ніж торік. Ось сьогодні кладемо в землю горох на 20 гектарах — йому якраз волога потрібна, а її зараз вистачає. Далі — ярий ячмінь на 75 гектарах, потім — цукрові буряки щонайменше на 60 гектарах. Затим буде 100 гектарів сої та 250 — кукурудзи. Звісно, посіємо й гречку, але пізніше. Знаєте, як у народі кажуть: до весняного Миколи не сій гречки і не стрижи овечки. Бо гречку має запилювати бджола, тому, самі розумієте, треба дочекатися теплої погоди», — швидко розставляє акценти Петро Іванович (своїм запитанням я застала його за кермом — весна квапить хліборобів!).

Додайте до перерахованого ще озимі ячмінь, жито та пшеницю, що вже милують око на 300 гектарах, і складеться принаймні загальне уявлення про зерновий клин у «Розвазькому». Загалом тут обробляють 1200 гектарів ріллі та утримують 800 голів великої рогатої худоби.

_{Не обдурити й не образити людей}

«ХОЧА погода не сприяє, та навіть за невеликої нагоди працюємо в полях, а вони в нас не лише в Острозькій, а й у Здолбунівській, Мізоцькій громадах на Рівненщині, а ще — на сусідній Хмельниччині. Люди укладають угоди на оренду паїв, коли певні: ти їх не обдуриш і не образиш», — додає Петро Ягодка. І цього правила він свято дотримується.

 25 років тому, коли балотувався на виборах на голову господарства, не обіцяв «золотих гір» — навпаки: говорив про важку, чесну і, якщо хочете, вперту працю на землі, яка має дати результат! Адже в коморах тоді хіба що голодні миші бігали.

За кілька років вийшли на «нуль», далі почали набирати обертів. Не тільки вирощували зернові, а й тут-таки, в «Розвазькому», переробляли і самі ж реалізовували продукцію, створивши замкнений цикл та постійно збільшуючи кількість робочих місць на рідній землі. Споживачам так припав до душі натуральний і смачний розвазький хліб, що вони вже самі шукають його. А машини зі свіженькими запашними буханцями та булочками й сьогодні щодня роз’їжджаються по окрузі. Люди ж бо чекають.

Експерти бідкаються: цьогорічна посівна подорожчала на 50 відсотків, нива недоотримає гербіцидів, мінеральних добрив  А Петро Ягодка розмірковує так: «Торік, коли почалася війна, ми купували пальне по 75 гривень за літр на гурті — і витримали, щоправда, довелося брати кредит. Але, приміром, овес забрала Сквира — з нього там роблять крупу на дитяче харчування, сою теж уже продали. Ячмінь он днями поїде на пиво до Словаччини, кукурудзу допродуємо. Ще по мішку цукру видав пайовикам — а їх у нас 450 — в рахунок оплати вже за майбутній урожай. Зарплату платимо, сіємо, добрива та гербіциди вносимо, хліб печемо, пальне маємо. До речі, за літр дизпального на гурті заплатили по 36 гривень — відчуваєте різницю з минулим роком? Ціни на добрива теж пішли донизу. То я вам скажу — треба не бідкатись, а працювати так, як ми у «Розвазькому».

Єдине, на що нарікає аграрій, що пережив різні часи, — низька закупівельна ціна на молоко: 14 гривень за літр платять переробні підприємства. При тому, що мінералка коштує 30. Отакий, з дозволу сказати, «паритет» цін. Петро Ягодка живе селом, розглядає землю як невичерпний ресурс для нас, українців, а не як можливість вловити кон’юнктуру ринку і швидко зірвати куш на культурах, що виснажують ріллю.

_{«Будемо з хлібом і до хліба»}       

НАЧАЛЬНИК Рівненської ОВА Віталій Коваль підтверджує: якби таких господарів, як Петро Ягодка з «Розвазького», а ще Анатолій Остапчук із «Маяка», Олексій Хомич зі «Случа» (це в Сарненському районі на Поліссі) було більше, звісно, жили б ми значно краще. Нині ж у них своя передова, яку тримають гідно.

Дарма, що погода підводить навіть у квітні: шукають найменшу можливість вийти в поле й не заглушити моторів.

«Загалом тилова Рівненщина засіє 623 тисячі гектарів ріллі — стільки ж, скільки й торік. 138 тисяч із них — це озимі культури, що вже тішать добірними сходами. Решта 437 тисяч — ярові: зернові, технічні, картопля та овочі, кормові буряки. Розуміємо, що працювати маємо за себе й за ті області, де тривають бойові дії, за деокуповані території, де заміновані сільгоспугіддя. Тож до посівної підходимо з величезною відповідальністю за продовольчу безпеку держави. Буваю в наших фермерів, у господарствах різних форм власності й переконуюся: аграрії не підведуть. Тож будемо і з хлібом, і до хліба».

В останні роки до легального обігу на Рівненщині повернули тисячі гектарів сільгоспугідь, а це і робочі місця для селян, і податки до бюджетів різних рівнів, і таке необхідне в цей буремний час розширення обсягів аграрної економіки.