• Далеке-близьке

В історію села на крилах лелек

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

Фото автора.

У цього вбіленого сивиною чоловіка за спиною 78 років життя і більш як пів віку педагогічного стажу. Це — заслужений вчитель України, «Відмінник охорони природи України», відомий на Вінниччині орнітолог Анатолій Костогриз. Про себе він напівжартома каже, що в багатовікову історію рідного села Ялтушків «влетів на крилах лелек». І на підтвердження цих слів розповідає про цікаве минуле зі свого життя.

ЗА ФАХОМ Анатолій Леонтійович учитель хімії та біології. Свого часу закінчив Черкаський педагогічний інститут. Окрім основної роботи, вів у школі гурток «Юні друзі природи». Це захоплення стало улюбленою і корисною справою його життя.

«У 1969 році з ініціативи тодішнього директора обласного Будинку природи Євгена Івановича Жиліна розпочалася операція «Лелека», яка мала на меті виявити усі гніздівлі цих птахів на Вінниччині, — згадує Анатолій Леонтійович. — Юні орнітологи нашої школи нарахували у селі шість заселених гнізд і два покинутих, а в колишньому вже Барському районі — 64 гніздівлі. З роками поселення лелек в Ялтушкові зросло до 15, ми назвали своє село «столицею лелеки білого».

За завданням Інституту зоології Академії наук України і Вінницького товариства охорони природи з 1974-го по 1992 рік ми проводили кільцювання лелеки білого, доглядали їхні гнізда та вивчали поведінку птахів. За цей період обстежено 223 лелечі гніздівлі та закільцьовано 621 лелеченя. Ми вели наукові спостереження між кладкою яєць і «виходом» пташенят

Кільцювати лелек — завдання не з легких. Бо вони хоч і гніздяться поблизу людських осель, та все ж обережні і лаштують своє «кубельце», яке, до речі, може важити пів тонни і більше, якомога недоступніше для непроханих гостей».

Навчання учнів-орнітологів подекуди нагадувало підготовку скелелазів. Дівчат на таку роботу не брали. Єдиний виняток Анатолій Леонтійович зробив для власних доньок Ірини та Мар’яни. У команді батька був і син Леонід, нині кандидат сільськогосподарських наук. Він та сестра Мар’яна стали біологами, а Ірина — філологом.

«Пригадую випадок, коли в сусідній Сеферівці ми діставались до гнізда на ясені та монтували для цього дерев’яні драбини, які нам позичили місцеві жителі, — веде далі Анатолій Костогриз. — Спочатку до шестиметрової прив’язали чотириметрову, до неї триметрову. На монтаж затратили майже три години часу. Звичайно, ми використовували страхувальні мотузки, вдягали каски, але все одно завжди дуже переживав за безпеку дітей. Перевіряв усе по кілька разів. Коли того разу семикласник Коля Іськов втомлений нарешті зліз на землю, всі зааплодували »

Розповів Анатолій Леонідович й історію про те, як на прохання жителя Ялтушкова він та гуртківці знімали зі старої хати лелече гніздо і переносили його на зрізаного поряд ясеня. Це була дуже складна робота, але все минулося добре. До речі, за весь час існування гуртка природолюбів не сталося жодного випадку травматизму. За 19 років у ньому було підготовлено 16 інструкторів із кільцювання лелеки білого.

Чорногузи якимсь чином відчувають людську енергетику. Тому й лаштують свої оселі там, де живуть добрі люди. Живучи століттями поруч, селяни помітили чимало прикмет, пов’язаних із лелеками. Кажуть, якщо птах рано прилетів — буде тепле літо. Починає непокоїтися — на погану погоду. Стоїть на одній нозі — до похолодання. Якщо бусли навесні заклекотали в гнізді — час садити цибулю. Перед тим, як має здійнятися вітер, довго кружляють біля своїх гнізд. А загалом у народі кажуть, лелека приносить тепло і забирає його з собою у вирій.

«Я вже два роки не працюю в школі, але постійно цікавлюся, як склалося життя моїх гуртківців, — каже заслужений вчитель. — Сорок відсотків із них стали військовими, третина — біологами, а перший наш кільцювальник Василь Комар вивчився на геолога. У школі зберігається чудовий стенд «Наші лелеки» з картою-схемою 18 довколишніх місцин, де проводилися дослідження життя лелек. На мою думку, найперше цих гордовитих красенів треба любити за їхній патріотизм. Хоч як би зручно та затишно не було в чужих теплих краях, та все ж виводити потомство лелеки летять в Україну. Отак би й нам, людям, навчитися в мудрих птахів завжди, і в біді, і в радості, повертатися на рідну землю».