• Пам’ять

Смак того медяника...

Марія ПАВЛИК.

м. Кагарлик

Київської області.

ЦЕ відбувалося давно — десь наприкінці літа чи на початку осені 1965 року на Тернопіллі.

На роботу в село Кривеньке Чортківського району приїхали діти — двоє дівчаток, дві Марійки, і хлопчисько Ярослав — пасти корів. Було нам тоді всього по 14 рочків. Тільки-тільки вісім класів закінчили.

У селі нас називали вербованими або ж найманцями. І самостійне життя для нас лише починалось. Від ставлення жителів села до нас, чужинців, багато залежало. А людська доброта зайвою не буває ніколи.

Ми пасли корів по стерні у полі за фермою. У крайній хаті із садком і, напевне, з пасікою жив Микола Гайдук (може, він ще живий), не такий, як ми, малі, — вже парубок. Відчувалося, що він із родини добрих господарів і добрих людей. Не знаю, чи то Миколина мама, чи сам він узяв з дому і приніс нам, найманцям, по медянику. Я і досі пам’ятаю смак того медяника.

Нас тоді всі вважали злиднями, бо ми ж приїхали на заробітки у чужий край. Таки бідняки. У селі — ні полів, ні ферм, тільки дітей рясно, і треба було всіх годувати. А як тоді в колгоспі платили? Але ми вижили.

Біленька Марійка, моя ровесниця, вже померла. Та й життя наше як один рік, щитай, промайнуло. Вибачте, що так пишу, бо неграмотна. Пенсія мала — більшої на тих коровах хіба заробиш?..