• Борітеся — поборете

Ніхто не терпітиме свавілля

Микола НЕЧИПОРЕНКО.

Дніпропетровська область.

Щойно Дніпропетровська обласна прокуратура повідомила про закриття резонансної справи, слідство в якій тривало мало не п’ять років. Нарешті настала справедливість: трьох злодіїв-убивць засуджено довічно.

НАПАД на родину відомого в області фермера із села Саксаганське тодішнього Криничанського району стався в грудні 2018-го. «Сільські вісті» 15 січня 2019 року відгукнулись на цю страшну подію матеріалом «Хто захистить фермерів?». У ньому розповідалось, як троє злочинців у масках, озброєних ножами, а один із них — пістолетом, удерлися до будинку власника фермерського господарства і воднораз директора аграрного підприємства «Карат-Плюс» Олександра Грушки. Того вечора до батьків завітали обидві дочки, зять і троє малолітніх онуків. Поваливши дорослих і дітей на підлогу, негідники зв’язали їх. Потім стали вимагати з господаря гроші, катуючи ножем.

Під час кривавої розправи злочинці з кимсь перемовлялися по мінірації. Після знущань над сім’єю і пограбування один із них запросив по зв’язку дозволу «кінчати». Діставши відповідь, виродок на очах у рідних увігнав ножа в груди Олександра Федоровича...

Злодії дісталися сусіднього села Божедарівка, де на них чекали поплічники. Там слід убивць і прочах: правоохоронці довго не могли відстежити подальшого їхнього шляху. Швидше, не хотіли, адже намагалися зам’яти справу.

Хоча потвори вкрали значну суму грошей у фермера Грушки, насправді місцевий люд мав певність, що основна мета злочину — не пограбування, а саме вбивство. Олександр Федорович був не лише зачинателем фермерського руху в районі, а й неформальним лідером. Розбійницький напад на нього скоїли в апогеї полювання на тутешніх фермерів. Убивство Грушки стало шостим у районі з числа вельми резонансних випадків. «Допитували» тортурами і калічили його колег також у селах Малоолександрівка, Преображенка, Долинське, Чорноіванівка, Божедарівка, Бикове. На десятий день після загибелі Олександра Федоровича жорстоко, мало не до смерті, побили фермера Анатолія Костенка.

Нема сумніву: так намагалися винищити успішних фермерів тодішніх Криничанського і сусіднього П’ятихатського районів. Адже вони заважали силам, які воліли захопити якомога більше землі. Ефективні господарі — вихідці з селян — були їм кісткою в горлі. Як писала газета «СВ» у названій вище статті, «Рейдерські атаки, викрадення та знищення вирощеного врожаю, залякування і подібні злодіяння набули загрозливих масштабів. Практично безкарно свавілля чинять перевертні та всіляка місцева погань. Простягли сюди свої щупальці й негідники з київських владних кабінетів, зокрема й ті, що прикриваються мандатами народних депутатів. Ні для кого не секрет: робиться це не просто за мовчазної згоди органів прокуратури, поліції, судової, державної та виконавчої влади, а за їхньої участі».

Аж через пів року після трагедії у Саксаганському під варту взяли одного підозрюваного, двох інших відпустили нібито за недостатністю доказів. Затриманим виявився 24-річний Валентин Канівець, родом із села Приорільське тодішнього Магдалинівського району, який працював поліцейським інспектором у виправній колонії. Два його «бійці» — колишні засуджені за розбої.

— На трьох підозрюваних виявилось аж п’ятеро адвокатів, які переконували, що їхнім підзахисним навмисне «шиють» кримінал, — побивалась вдова убитого фермера Тетяна Грушка.

Вона стверджувала, що слідчі діють нерішуче, позаяк убивство її чоловіка було замовним. Це доводять переговори по рації під час розбою. Спіймані молодики, виконуючи чийсь наказ, були настільки певні у своїй безкарності, що навіть не знищили речових доказів — барсетки, яку відібрали у вбитого, масок та ножів, схованих в автомобілі.

Попри неспростовні факти слідство ледь не два роки намагалося «відмазати» затриманих: відпустили спершу двох «підсобників», а згодом усіх трьох. Тяганина навколо гучного діла завершилася звільненням місцевого прокурора. Справу передали до полтавського Державного бюро розслідувань. Там теж рік не могли знайти доказів безпрецедентної звірячої розправи, схилялися навіть до того, аби припинити слідство. Щоб завадити цьому, за підтримки Асоціації фермерів і приватних землевласників Дніпропетровської області до Полтави під стіни ДБР їздили пікетувальники, які вимагали притягнення убивць до відповідальності.

Якийсь час ішла підступна гра-плутанина. Підсудні чи то за своїм бажанням змінювали адвокатів, чи це робили замовники зверху. Новим адвокатам необхідно було знову і знову надавати можливість ознайомлення з кримінальною справою. Словом, затягували час.

Отак минуло майже п’ять років. Тепер же в області гучно заявили, що всіх трьох убивць нарешті засуджено довічно. Ні Валентин Канівець, ні його поплічники не зізналися, хто ж замовив убивство Олександра Грушки. Сподівалися — впливові замовники перешкодять запроторити їх до в’язниці? Очікують, що довго сидіти за ґратами не доведеться?

Родина загиблого вдячна обласній Асоціації фермерів, яку очолює Анатолій Гайворонський, за їхню поміч у безперервній боротьбі.

— Хоч і через п’ять літ, та все ж негідників наздогнала кара. Не виключаю ймовірності, що цьому допомагає війна. Стражі порядку усвідомлюють: після перемоги суспільство не буде миритися з правовим свавіллям, — підводить риску Анатолій Гайворонський.