• На життєвих перехрестях

Під дахом рідного дому

Ольга ГОРОДНЯ.

Охтирський район

Сумської області.

СВІЙ дім ми з чоловіком почали будувати мало не відразу після весілля. Батьки допомагали, підсобляли й родичі, приходячи на толоку, як це водиться не тільки в нашому селі, а й по всій Україні. Будинок вийшов гарний, просторий, звісно, з огляду на ті, колгоспні, часи. У ньому виросли наші сини. Старший після навчання у столиці там і лишився, а молодший привів невістку до нас.

Молодята прибудували другий поверх, провели воду. Нові вікна, двері, ванна, сучасні меблі — усього того, що з’явилося й прикрасило дім, і не перерахувати. Одним словом — краса! Здавалося б, що ще потрібно нам, пенсіонерам? Живи й радій. Ми так полюбляли посидіти у нашому квітучому й затишному садку... Допоки не ввірвався ворог.

Не хочу розповідати про те, як нам спішно довелося втікати з дому в перші дні війни, коли сусідні будинки вже палали. Після звільнення села наш дім залишився майже без даху, із посіченими стінами. На подвір’ї замість квітника — вирва, все воно завалене будівельними уламками…

Мабуть, саме в тяжку годину особливо цінуєш звичайний життєвий факт, невід’ємний від кожної людини: бути господарем свого дому на своїй землі. Рік минув, а гіркота втрати за зруйнованим війною не минає. Та годі лити сльози — головне, що вся сім’я жива-здорова!

Нині ми живемо у сина в столиці. Але навідуємося додому, потихеньку розчищаємо двір, звозимо докупи сміття. Обкопали вцілілі яблуньки, я висадила нову алею півників і півоній. Не побоялися повернутися в село і лелеки. Ми так зраділи, побачивши їх. Це як добрий знак: ми теж скоро все відновимо, згуртуємося і допоможемо один одному. Громада нашого села має план щодо цього.

Зараз понад усе на світі я хочу разом із родиною зустріти Перемогу у нашому домі — доглянутому, теплому. І щоб усі односельці чимшвидше повернулися в свої відновлені оселі.

Так і буде!