Архів
Вівторок,
20 червня 2023 року

№ 25 (20017)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Пост здоров’я
  Версія для друку          На головну
  • Долі людські

Зустріч на Донбасі

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

Світлина надана Анною Лаврик.

Мудрі люди кажуть, що минуле — це поїзд, але він уже пішов, майбутнє — це мрія, але ще не відомо, чи здійсниться вона. А теперішнє — це подарунок долі. Тому потрібно жити сьогоденням, із надією на майбутнє і з досвідом минулого. Не знаю, чи саме так розмірковували герої моєї розповіді в момент знайомства, але те, що й на війні є місце палкому коханню, — факт незаперечний.

АННІ Лаврик треба було проїхати 954 кілометри з Могилева-Подільського в Донецьку область, щоб там, на передовій, в районі села Вільне Поле, не розминутися зі своїм «подарунком долі». Весна у її серці пробудилася посеред лютої зими 21 січня, а розквітла 3 квітня, коли створилася нова сім’я військового та волонтерки.

…Це була тридцята поїздка на фронт бойового волонтерського екіпажу у складі Анни, Володимира Пунька та Сергія Стангріта. Як ніколи раніше, довелося їхати під супровід вибухів снарядів, дорогою, встеленою нерозірваними мінами і розтяжками по узбіччю. Уже пізніше Анна назве той шлях дорогою між «життям і смертю». Але наче невидима сила зберегла та довела досвідчених подільських волонтерів на позиції, де головним сержантом служить Олег…

«Заступник командира підрозділу, до якого ми виїхали тоді з лінії розмежування, щиро порадив нам, повернувшись додому, піти в церкву і поставити свічку за здоров’я і вцілілі життя, — згадує Анна. — Це був Олег, військовий 2-го стрілецького батальйону першої окремої танкової бригади. Він сказав: хтось із вас народився в сорочці. Потім перевірив мої документи і здивовано запитав: «Ангелочку, що ти робиш на війні?». Ангелочок — це так ніжно і мило. Боєць мужній, сильний, а слова брав, наче із серця. Зачепило… І ще назвав мене квіточкою… Знову зачепило. Січень, зима, а на вустах воїна лагідне літо»…

Очі Ані та Олега зустрілися, і Аня сказала подумки: «Мій». Через декілька хвилин їхні погляди знову перетнулися, і Аня подумки сказала ще раз: «Точно мій!».

В таке кохання не вірили раніше ні Аня, ні Олег, аж поки самі не пізнали його на собі. За плечима у них майже по п’ятдесят років життя. Не кожному судилося в такому віці пережити щемливі хвилини юнацької закоханості. Анна понад двадцять років була самотньою, виходити заміж без почуттів — це не про неї. Хоча пропозицій руки і серця вистачало, але всім відмовляла. Мудро кажуть: усьому свій час! І це справді так. Від Аниного міста до фронту майже тисяча кілометрів. Чимала відстань. Олег із Сумщини. А шляхи їхні перетнулися на полі бою на Донбасі.

Війна… Довкола жахіття, руїни і смерть, але стріли Амура літають. Вже у перші моменти зустрічі Ані з Олегом здавалось, ніби знали одне одного все своє життя, ніби такі рідні, такі свої. Намагалися згадати, чи було можливим десь їм зустрічатися раніше, все передумали, перегадали. Проте ні — не бачилися.

Після тієї зустрічі почалося їхнє щоденне спілкування. Щоправда, військові не завжди мають вільний час, бо працюють фактично цілодобово. Але є телефони, Інтернет, відеозв’язок. Можна говорити, бачити одне одного, навіть якщо поряд ця страшна і жорстока війна.

12 березня 2023 року Олег зробив пропозицію Ані стати його дружиною. Вона погодилася, а через три тижні закохана пара розписалася в селищі Покровське Дніпропетровської області. Наречений був у військовій формі, а вона у піксельній сукні з білим мереживом. Анна сама придумала для себе наряд для церемонії. «Я ніде такої не бачила… Хотіла саме таке поєднання фасону сукні, дизайну тканини і нашого гарного настрою», — каже жінка.

Бучне весілля у такий складний воєнний період не на часі. Та й лише кілька днів Анна та Олег змогли побути разом. А це дуже мало порівняно з тим, чого б хотіли молодята — цілий медовий місяць. Вони усвідомлюють, що у них все попереду — і догуляти весілля, і жити в щасті. Тим і цінніші для них кожна проведена разом хвилиночка, ніжні обійми і теплі погляди. Це запам’ятається назавжди.

Анна молить Бога, щоб уберіг її чоловіка від куль та снарядів, щоб він повернувся додому живим і неушкодженим.

Кохання переможе! Україна переможе! Гірко!

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Число загиблих зросло
Читати
Попервах допоможуть
Читати
Кінець зрошувальному землеробству?
Читати
Шкода катастрофічна
Читати
Ні грошей, ні техніки
Читати
Корупція нікуди не поділася
Читати
Обіцяють спрощення
Читати
Повернуто колишні норми
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове