Сонце там, де були хмари

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

Фото автора.

До села Подільське Немирівської громади мене покликав лист від матері тринадцятьох дітей Катерини Кудрик, яка написала: «Через газету «Сільські вісті» хочу висловити найщиріші слова подяки підприємцю Миколі Миколайовичу Покришу та його колегам за придбання будинку для нашої багатодітної родини. Бажаю їм мирного неба над головою, міцного здоров’я, Божої благодаті на добрі справи, які роблять вони для земляків. Приїжджайте і порадійте разом із нами...».

ДОСЛУХАВШИСЬ Катерини Валеріївни, вирушив до Кудриків. У Подільському зустрівся з Миколою Покришем, і разом із ним та його колегами Андрієм Саутіним і Євгеном Букальцевим пішли з гостинцями на вулицю Дружби. Галасливою юрбою зустріли нас біля воріт нові мешканці добротного будинку за номером один й одразу повели на імпровізовану екскурсію до хати: «Тут у нас кухня, пральна машина, холодильник, а там туалет і душова, у цій кімнаті сплять Настя, Ваня, Тихон, Никон і Коля, в іншій — мама, тато, Аня і маленький Віталик, у великій залі на двоярусних ліжках — Оля, Софія, Іра і Таня, а Алла — на дивані, коли приходить Олексій, то він має свій диван у веранді… Хату нам подарував Миколайович!» — навперебій щебечуть діти.

Кумом у Кудриків Микола Покриш став у жовтні 2019 року, коли вони хрестили наймолодшого свого синочка.

— Мені приємно, що довірили перед Богом духовну відповідальність за маленького Віталика, — каже чоловік. — Колись на старості він про мене добрим словом згадає… А щодо будинку, то я радий, що мені з друзями вдалося за 10 хвилин паперових узгоджень зробити щасливими шістнадцятьох людей. Чому шістнадцять? Бо у Подільському проживає ще й мама Каті Марія Володимирівна.

Микола Миколайович за національністю ром, народився у звичайній родині, досягнув успіхів у житті лише завдяки наполегливості і титанічній праці, знає ціну грошам і мінливості долі. Тому розуміє, як іноді потрібна вчасна підтримка, підставлене плече, рука допомоги. А відтак взяв родину Кудриків під своєрідний патронат.

— Ви погляньте, яка у нас скрізь красота — і в хаті, і на подвір’ї! — захоплено продовжує екскурсію Катерина Валеріївна. — Ми сюди вселилися і жодного ремонту не робили — попередні господарі були дбайливими людьми. Від них і деякі меблі нам залишились. Для когось — це проста хата, а для нас — справжні хороми! Ми кожну копійку відкладали, щоб своє житло купити, та не виходило — потикалися по чужих кутках. За 26 років подружнього життя змінили аж 13 хат! На щастя, є люди, які дають можливість бачити сонце там, де раніше виднілися самі хмари. Такий вчинок, коли людина поділилась достатком із ближнім своїм, — це сьогодні велика рідкість…

Катерині та Віталію Кудрикам часом дорікають великою багатодітною родиною, та на це у них відповідь одна: всі їхні кровинки здорові, ситі, гарні, ростуть у любові та турботі. І труднощі трапляються, і прикрощі, але чи нема їх у сім’ях з однією-двома дітками? Питання риторичне.

Вони ніколи не мали ні від кого підтримки — свій віз тягнули самі. А Бог посилав їм діточок. Від другого жовтня 1998-го до другого жовтня 2021 року народилось 13. Саме цієї дати у подружжя на світ Божий з’явився найстарший син Олексій і наймолодший — Віталик.

Чоловік Катерини Віталій старший за дружину на шість років. Вони випадково познайомилися на свято Івана Купала в селі Іванівка, куди дівчина приїхала в гості до тата і брата Володі. Через рік створили сім’ю.

— Ми пройшли гартування злиднями і нестатками, — веде далі Катя. — Але ніколи не нарікали на долю, бо самі обрали таку життєву дорогу. Якби сьогодні була можливість повторити те, що минуло, ми б пішли таким же шляхом. Життя зробило нас із Віталієм сильними, ми не зламались під тягарем випробувань… Усе робили й робимо заради дітей, бо немає нічого прекраснішого на світі, як бачити їх здоровими і щасливими. Саме з цією думкою торік тікали від війни — двічі їздили в Німеччину і двічі поверталися. Там добре, але все нам чуже… Вирішили: нехай як буде, але серед своїх людей житимемо. А тут через три місяці після останнього повернення кум остаточно «прив’язав» нас хатою до Подільського. Ніде нам не було так добре і затишно, як у цьому домі. Ми в це село переїхали з Гришовець колишнього Тиврівського району. Віталій працює різноробочим садової бригади ТОВ «Агро Астра», яким керує Микола Миколайович. Маємо більш як 70 соток городу, тримаємо кози, вівці, поросята. Віталій призвичаївся вдома хліб і пиріжки пекти. У нього це як хобі, а для мене — велика підмога. На пів року у нас іде понад пів тонни борошна. Про своїх дітей я так скажу — вони всі дорогі і бажані. Олексій і Аня здобули вже спеціальності. Ольга та Софія навчаються в 10-му класі у Немирові, Ірина та Тетяна — у восьмому в Подільському, разом із ними ходять до школи Алла, Іван та Анастасія. Молодші синочки Тихон, Никон та Миколка відвідують дитсадок «Барвінок». На господарстві вдома залишається улюбленець усієї родини — Віталик-другий, найменший.

У Кудриків міцна і гарна родина. І сини, і донечки виховані, мають успіхи у навчанні, мистецтві, спорті. Змалечку їм прищеплюють порядність, працелюбство, людяність. Ось справжнє багатство нашої держави!

Наостанок нашого спілкування відбулася сімейна фотосесія Кудриків. Діти з нетерпінням чекали, як мама казала, «кореспондента, бо він має всіх вас познімати…». Катя зізналася, що у них ще немає спільної родинної світлини. От цей момент і настав: старші — стримано, а молодші — хто як міг позували перед об’єктивом. До колективного фото запросили й своїх благодійників.