• Фейлетон

Політ фантазії після собачого маку

Гервасій ЛЮШНЯ.

Мал. Л. Сторожука.

Що сказав би герой комедії Фонвізіна «Недоросток», почувши хоч одну оповідь іншого недоростка — «великого знавця» історії Стародавньої Русі? Вочевидь, таке: «Ти що, дядечку, блекоти об’ївся?»

Блекота на росії тепер за популярністю обігнала чорну ікру і хрін з редькою.

Зжер на сніданок відбивні із собачого маку (друге найменування блекоти) — і хоч увесь день бреши, як петербурзький Рябко!

Після собачого маку звичайний кінь може уявити себе не тягловою скотиною, а міністром закордонних справ, а бліда міль — Наполеоном чи принаймні видатним істориком. Не першим, щоправда, а (після «історика сталіна») — другим.

Така історія з географією (чи навпаки) в нього вийшла, що й ну!

І тут уже з гавкоту слів не викинеш!

«Сучасна Україна була цілком і повністю створена росією, — заявила бліда міль мовою Шарика. — Точніше, більшовицькою, комуністичною росією. Цей процес почався практично відразу після революції 1917 року. При цьому Ленін і його соратники робили це доволі грубим стосовно самої росії способом — завдяки від’єднанню, відриванню від неї частини її власних історичних територій. У мільйонів людей, котрі там проживали, звичайно, ніхто ні про що не запитував. (…) Власне, так і сформувалася територія радянської України. (…) яку і в наші дні є цілковита підстава назвати «Україна імені Володимира Ілліча Леніна».

Почувши таке, залежаний покійник у кремлі заскрипів старою домовиною, чи то пак, саркофагом і вкотре вдоволено кахикнув. Не кахикнеш тут…

А принагідно згадаймо подію дворічної давності.

Пам’ятаєте, як два роки тому на своїй щорічній пресконференції цей же красномовний балакун цілком серйозно (після улюбленого собачого маку це звичайний стан) заявив, що українців придумав… граф Потоцький?

Цього разу дубова домовина зарипіла під польським графом. Не встигла затихнути, як «на манежі — все той же…»

Улюблена тема ще глобальніша — новоросія.

Після чергової порції щоденного собачого маку на одній із просвітницьких зустрічей із довірливими земляками «неперевершений історик сучасності» у притаманних йому дусі й манері вкотре відпустив думки у вільний політ: «Нагадаю, що це… новоросія. Харків, Луганськ, Донецьк, Херсон, Миколаїв, Одеса не входили до складу України в царські часи. Це все території, які передав Україні радянський уряд. Навіщо вони це зробили, Бог його знає».

Доказ? «А місто Новоросійськ, столиця новоросії, хіба не доказ?»

Мак то воно мак, та тільки зовсім не так, бо кожен, хто бодай трохи цікавився питанням, знає, що Новоросійськом у 1797-1802 роках називали не колишні грецьке поселення Бата (його згадує античний історик Страбон) чи турецьку фортецю Суджук-Кале, а нинішнє українське місто Дніпро.

А йому хоч кола з рязанської берізки на голові теши: «Тоді ж, у 18 столітті, землі Причорномор’я, приєднані до росії в результаті воєн з Османською імперією, дістали назву «новоросія». Зараз ці віхи історії намагаються повернути в небуття, як і імена державних військових діячів російської імперії, без чиїх старань не було б у сучасної України багатьох великих міст і навіть виходу до Чорного моря».

Блекота — вона така: сприяє фантазіям.

На цей раз у домовині перевернувся Страбон.