• Постаті

Маловідомий герой Чорнобиля

Софія СОШКО.

Злочинні дії російських загарбників на захопленій ними Запорізькій АЕС, що загрожують ядерною катастрофою, подумки повертають нас у чорний квітень 1986 року. Згадуючи звитяжців-рятівників: пожежників, інженерів, військових, — не можна оминути увагою постаті людини, яка подарувала нове життя багатьом із них, — Леоніда Петровича Кіндзельського.

ЩОРОКУ 19 квітня, в день його смерті 1999-го, до могили на Берковецькому цвинтарі столиці приходять ліквідатори, аби вшанувати пам’ять цієї непересічної особистості. Дуже мало тоді про лікаря писали, ба більше — опускалися до наклепів, відвертої брехні. Кіндзельському заборонили застосовувати свою методику, зняли з посади головного радіолога УРСР. Проте деякі пожежники, що першими прибули на гасіння вируючого атомного монстра і дістали жахливі дози радіації, вижили лише завдяки унікальному методу українського лікаря.

За радянською версією, всіх опромінених ліквідаторів і працівників станції лікували в москві, у 6-й клініці. Проте частина уражених радіацією лишилася в столиці України — їх прийняв на лікування Київський інститут радіології та онкології. Українським медикам треба було рятувати людей. І вони з цим упоралися.

Невеликий екскурс у 26 квітня 1986 року. Троє рідних братів Шавреїв були серед тих, хто не вагаючись зробив крок у ядерне пекло. Петро Шаврей працював інспектором пожежної безпеки на ЧАЕС. Він не мав би бути на гасінні 26 квітня, але став пліч-о-пліч із двома рідними братами. Іван упав знесилений, Леонід блював кров’ю… В Іванкові на Київщині вже 27-го числа вранці розгорнули польовий шпиталь. Лікарі провели ліквідаторам очищення крові. Під крапельниці поклали всіх пожежників, яких не забрали на лікування до москви.

Брати Шавреї на цьому етапі розділилися. Іван полетів до москви. Петро і Леонід потрапили на лікування до лікаря Леоніда Кіндзельського. «Дуже смачно їх (пацієнтів відділення. — Ред.) годували: язики, балик. Це було білкове харчування — будівельний матеріал для клітин крові, — згадує тодішня аспірантка Кендзельського лікар-онколог Ганна Губарева. — Ми їх мили. Не як у москві — тільки в душі, а й внутрішньовенно, цілодобово очищаючи кров».

Кіндзельський жив у комірчині біля свого кабінету. Всі симптоми опромінення у хлопців стали для нього складовими головоломки: як підтримувати їхнє життя? Себто до того часу, поки рештки їхнього кісткового мозку, що вціліли від радіації, не почнуть відновлюватися самостійно.

Московські лікарі пішли по шляху Роберта Гейла: іноземні ескулапи в ті часи були в особливій пошані у СРСР. Спосіб американця полягав у пересадці кісткового мозку: хлопцям знаходили сумісного донора, «вбивали» їхній власний кістковий мозок, а потім чекали, коли приживеться донорський і чи приживеться взагалі.

Леонід Кіндзельський був чоловіком з характером. Незважаючи на наполегливі рекомендації московських колег, він відмовився застосовувати цей метод.

«Не було комп’ютерів — тож робили такі великі простирадла і вписували туди показники крові. Леонід Петрович дивився на них, вирішував, коли потрібно підсаджувати кістковий мозок. Вони (показники. — Ред.) повинні були відновитися. Тоді працював цей кістковий мозок чужий. Але це був час», — згадує лікар Ганна Губарева.

1986 року київські радіологи не могли вступати у відверті конфлікти з московськими колегами. Проте Кіндзельський застосував діаметрально інше лікування: підсаджував донорський мозок, не вбиваючи власного кісткового мозку пацієнта. Таким чином, уражена радіацією система кровотворення діставала перепочинок і згодом починала працювати сама.

А в цей час у союзній столиці 13 пожежників віком від 23 до 30 років чекали на приїзд доктора Гейла в болісному наркотичному сні: гостра променева хвороба — це розпад живцем. Затим опромінені пожежники один за одним стали вмирати в московській клініці.

З 13 московських пацієнтів, пожежників зміни лейтенанта Володимира Правика, вже до 16 травня померли 11. З 11 ліквідаторів із тієї ж зміни, які лікувались у Кіндзельського, на той час ЖИВИМИ ЗАЛИШАЛИСЯ ВСІ. Зрештою в москві померли 26 пацієнтів, у Києві не вижив ТІЛЬКИ ОДИН, що зазнав летальної дози опромінення і надійшов аж на шосту добу після аварії (спершу приховував симптоми), — Олександр Леличенко. Якби не він, то не виключено, що вибухнув би не лише четвертий енергоблок, а й уся станція. Після вибуху Сашко спустився під енергоблок і видалив водень з охолоджувальної «сорочки» генератора…

Радянська номенклатура замовчувала, що лікування в Україні було ефективнішим. Українським лікарям взагалі фактично забороняли ставити діагноз «променева хвороба». Офіційно зі столиці «нашей родіни» повідомлялося таке: «Київські пацієнти отримали набагато менші дози опромінення». Проте це неправда: всі хворі були з однієї героїчної «зміни Правика».

Через багато років методика лікування променевої хвороби, яку застосовував доктор Гейл, була визнана помилковою, а пізніше в СРСР нарешті з’ясували, що він фізик без медичної освіти.

Зрозуміло, професор Кіндзельський не зміг би відстояти власного, відмінного від московського, лікування, якби його не підтримували колеги. Крім академіка Єрусалимського, збереглися ще імена подвижників, названі в різний час Леонідом Петровичем. Ось вони: медсестри А. Пашковська та І. Берестнєва, кандидат медичних наук лікар С. Сівкович, заступник головлікаря М. Бондар, завідувачка відділення Н. Таміліна, директор інституту А. Позмогов і замдиректора В. Ганул…

Кіндзельський говорив, що підтримував його і тодішній міністр охорони здоров’я України А. Романенко. До речі, Леонід Петрович стверджував, що міністрові не дозволили провести йодистої профілактики населення (!). Син Кіндзельського Андрій пізніше згадував, що батько часто називав Чорнобильську катастрофу геноцидом українського народу.

Брати Шавреї зустрілися після лікування. І почали порівнювати. «У нас жодна волосинка з голови не впала. Іван приїхав лисий. Усі з Москви приїхали лисі», — згадує Петро Шаврей.

Після аварії Леонід прожив 26 років. Іван — 35. Петро живий досі.

Наші українські лікарі в ті страшні дні невизначеності продемонстрували вищий, аніж у московських колег, фаховий рівень і неабияку громадянську мужність. У Києві бракувало обладнання (на все відділення — один апарат УЗД), належного матеріального забезпечення. Проте саме українці розробили вельми ефективну тактику лікування ліквідаторів.

Ні Леонід Кіндзельський, ні його колеги слави й визнання за свою подвижницьку і високопрофесійну працю за життя не дочекались. У більшості медиків, які безпосередньо контактували з ліквідаторами, згодом виявили онкологічні захворювання та інші патології. У Леоніда Петровича діагностували рак, метастази в легенях, від чого він помер у віці 68 років.

Аж через багато років після Чорнобиля, 2021-го, видатного радіолога Леоніда Кіндзельського врешті було належним чином відзначено — присвоєно звання Герой України.