• З приводу

Латиноамериканський сценарій

Олена КОЩЕНКО.

Наша газета чимало уваги приділяє висвітленню земельної реформи. Невпинно наближається другий її етап, коли на «земельних терезах» опиняться фермери і агрохолдинги. І шальки цих терезів поки що схиляються аж ніяк не на користь фермерських господарств.

УЖЕ ДВА роки в Україні діє ринок землі, який дозволив фізичним особам продавати-купувати одне в одного наділи сільськогосподарського призначення, а також передавати їх в оренду. Тим часом лишилися лічені місяці до визначеного законом старту з 1 січня 2024 року другого етапу земельної реформи, який полягає у скасуванні заборони на придбання пайових земельних ділянок уже й для юридичних осіб, якщо серед їхніх власників нема іноземців. Урядовці запевняють, що такі зміни дадуть змогу аграріям закріпитися на своїх землях і розвивати довготривалий бізнес, який вони не наважувались упроваджувати на орендованих.

Обґрунтування необхідності впровадження в країні другого етапу земельної реформи начебто гарно сформульовано. Якби не суттєве «але». В умовах, коли могутні холдинги становлять вагому частину агросектору, фермери занепокоєні, що не зможуть конкурувати з великими компаніями на торгах і у підсумку залишаться ні з чим. Їхні сподівання на державу марні. Адже влада дозволила розпродаж землі, проте так і не дала змоги фермерам наростити фінансові м’язи, скорочуючи програми їхньої підтримки.

Зокрема, торік у листопаді, згідно з новою редакцією п. 6-1 Перехідних положень Земельного кодексу, дрібних і середніх аграріїв було позбавлено можливості скористатися правом викупу земель постійного користування на виплат. Ще 2021-го вони могли це зробити. Додаймо непевну коньюнктуру агроринку у воєнний час, утрату багатьох ринків збуту продукції, а отже — джерел прибутку. Фермери нині на грошовій мілині. То за які, питається, кошти вони зможуть купувати землю, коли з’явиться така законодавча змога?

Тим часом в агрохолдингів грошей чимало. На раз-два поскуповують навіть ту землю, що у фермерів в обробітку. І можна не сумніватися, що навіть в обсягах, заборонених законом, — через підставних осіб.

Вочевидь, нинішні керманичі держави вирішили просувати латиноамериканський варіант розвитку сільського господарства: зробити ставку на великий бізнес, на агрохолдинги, за багатьма з яких стоять потужні транснаціональні корпорації. Ось для чого з економічної мапи країни поступово витісняється сільський середній клас. Чим, по суті, знекровлюються сільські громади. Таку думку, зокрема, висловив в інтерв’ю виданню «Дзеркало тижня» президент Асоціації фермерів та приватних землевласників України Микола Стрижак. «До кінця війни треба призупинити дію закону про обіг землі. А після повернення наших дітей та внуків із війни обов’язково переглянути його положення. Бо українська земля має залишитися за українським народом. За тими, хто на ній працює. Держава повинна створити умови для формування вітчизняного фермера як хранителя української хліборобської ідентичності, а не латиноамериканської», — висловив думку багатьох аграрій.

Принагідно він згадав і слова Глави держави: «Володимир Зеленський пообіцяв виставити узгоджені з нами червоні лінії, за які він не перейде. Але пан президент забрів далеко за них… За те, що він багато робить зараз для країни, йому прощається все, що він робив не так до війни. Але хай не думає, що селяни йому вибачать, якщо він буде й надалі нищити фермерство».

А взагалі від початку повномасштабного вторгнення стало зрозуміло, хто є хто: коли багато агрохолдингів кинулися рятувати свої капітали — виводити їх за кордон, фермери під обстрілами сіяли і збирали врожай. По суті, саме вони не дали країні впасти у продовольчу прірву: нагодували народ. Українські хлібороби і надалі продовжують робити свою подвижницьку справу.