• АНТИдержава

Коли ж той німий заговорить?

Микола ЮРЧИШИН.

ОДНУ з відповідей на це риторичне запитання можна знайти у Євангелії від Матвія (глава 9:33) у перекладі Івана Огієнка.

Ось вона: «І як демон був вигнаний, німий заговорив. І дивувався народ і казав: «Ніколи таке не траплялося серед Ізраїлю!»

І наш народ теж дивується. Дивується і не вірить у те, що коли-небудь станеться диво. Що чинним Президентові, уряду, а заодно і Міністерству інфраструктури України вдасться вигнати демона з Укрпошти. Саме в особі названого міністерства держава є єдиним засновником і акціонером АТ «Укрпошта».

«Виходить, що держава в особі її виконавчої влади одноосібно відповідальна за очевидний розвал Укрпошти?» — запитують читачі всеукраїнської газети «Сільські вісті».

Теоретично так, відповідальна. А фактично? Отож-бо!

Таке враження, що не держава Укрпоштою, а Укрпошта править державою в особі її «Великого Руйнівника». На цю роль все ще претендує чи то пан, чи то містер за громадянством Смілянський І.Ю.

Так-так, це той пан містер, якому в Україні жодні закони не писані — ні юридичні, ні моральні. Невже Укрпоштою править не Смілянський І. Ю, а демон, і цей демон винен у тому, що наші читачі досі не одержали відповідей хоч би на два запитання: «Чия ти, Укрпошто, на чий млин воду ллєш?» («див. номер за 25 липня ц.р.) і «Куди дрейфує Укрпошта?» (8 серпня ц.р.).

Зріс потік тривожних сигналів наших передплатників до редакції: люди скаржаться на тотальне скорочення листонош, котрі сумлінно виконували свою роботу. Натомість працювати у так званій пересувній пошті приходять переважно такі, що, як кажуть, сіли не в свої сани. Їм аби швидше день до вечора, а на покладені на них обов’язки можна й начхати.

Ось бідкається телефоном Ольга Андріївна Ярченко з Могилева-Подільського на Вінниччині: «Наші довжелезні вулиці міста донедавна обслуговували чотири листоноші. Трьох за вказівкою начальників Укрпошти скоротили, залишили одну, встановивши їй мізерну платню. За 2 тисячі гривень на місяць вона тепер має в кілька разів більше навантаження. Як результат я за три останні тижні не одержала жодного номера «Сільських вістей». Хто дозволив керівництву вищого поштового відомства так тяжко знущатися з передплатників? Хто відповідатиме за розвал Української пошти?»

«У нашому селі Кунка Гайсинського району дуже справно працювала листоноша Таня, — пише до редакції давня передплатниця «СВ» Галина Романівна Коломієць з цієї ж Вінницької області. — Її скоротили, а з нових нікого не взяли. Відтак я вже п’ятий тиждень не отримую своєї улюбленої газети. Чому пан Смілянський ненавидить простих людей, зокрема і своїх підлеглих, здираючи з них останню шкуру? Ніяк не може наїстися, одержуючи шалені прибутки для задоволення своєї пихи».

На наше прохання працівники передплатного відділу Вінницької обласної філії Укрпошти пані Наталя та Ірина пообіцяли розшукати недоодержані номери «СВ» і зобов’язати своїх підлеглих доставити газети передплатникам. А ще провести відповідну «виховну» роботу, щоб у майбутньому таке більше не повторювалося.

Обурений тим, що скоротили молоду листоношу Іванну Миньо, яка будь-якої погоди вчасно доставляла періодичні видання передплатникам, давній шанувальник «СВ» із Либохори Самбірського району Львівщини Іван Данилович Мильович: «Наше село гірське, протяжністю 12 кілометрів. Тепер мені, людині з інвалідністю, працівники пересувного відділення пропонують долати цю відстань, аби одержати пенсію та періодику. Це не що інше, як насмішка над немічним. Нехай повернуть нам листоношу Іванну Миньо!»

Невтішні сигнали надійшли із Сумщини. Володимир Ілліч Крощенко з Охтирки нарікає на те, що відколи скоротили їхню листоношу, він у серпні не одержав жодного номера «Сільських вістей».

Із цієї ж причини вже понад шість тижнів припинили доставляти «СВ» 78-річному Анатолієві Петровичу Корнійцю із Перехрестівки Роменського району. Про це було повідомлено Олену Іванівну — працівницю відділу передплати Сумської обласної філії Укрпошти. Вона пообіцяла в усьому ретельно розібратися, зобов’язати підлеглих розшукати недоотримані номери і доставити їх передплатникам.

Дикий, інакше й не скажеш, випадок стався нещодавно у Тарасівці Гребінківської територіальної громади Лубенського району Полтавщини. Наша віддана передплатниця Ганна Миколаївна Козін зупинила біля своїх воріт автомобіль пересувної пошти і попросила передплатити «Сільські вісті» з вересня й до кінця року неходячій сусідці Марії Петрівні Горкун. Молода працівниця вже хотіла це зробити, але її колега нагримав на дівчину: «Нема чого часу гаяти, Олю, у нас попереду ще багато роботи». І перед самісіньким носом бабусі зачинив дверцята автомобіля.

Сподіваємося, що у Полтавській обласній філії Укрпошти дадуть належну оцінку таким бездушним підходам свого підлеглого і про вжиті заходи повідомлять редакцію. Так, як всипали нещодавно «на горіхи» відповідальним особам ПВПЗ за недоодержані номери «Сільських вістей» передплатниками Іваном Миколайовичем Пугачем із Почаївки Лубенського району та Лідією Борисівною Москалець з Оленівки Кременчуцького.

А загалом наші читачі сходяться на думці: керівництво Укрпошти остаточно втратило залишки совісті. Бо економити й так на мізерних зарплатах листонош — підло, огидно, цинічно.

Тим часом інформаційна служба Національної спілки журналістів України констатує: «Люди з усієї України скаржаться на неналежну роботу відділень Укрпошти, особливо пересувних, затримання доставки преси, необдумане звільнення листонош».

«Піднімайте шум! Бо це знущання з людей!» — характеризує роботу пошти Дмитро Гребенюк із Хмельниччини. «Усе дізнаюсь із газет, — каже пані Марія з Сумщини. — Хіба ж так можна? Я не знаю, чи передплачуватиму пресу на наступний рік!.. Я ж допомагаю армії, передаю і ковдри, і гроші, і продукти!» А Тетяна Кузьмич із Волині розповіла про звільнення жінки-листоноші, яка має двох доньок, а її чоловік — на фронті. Поштарці не дали допрацювати до пенсії 6 місяців...»

Ось така вона нині, Укрпошта, — головна пошта країни!