• Людина і її справа

Мед із трьох областей

Віктор ЗЕЛЕНЮК.

Вінницька область.

Фото автора.

Назва села Наддністрянське говорить сама за себе. З давніх віків стоїть воно над сивим Дністром у тому чарівному закутку природи, де півень співає на три області України — Вінницьку, Хмельницьку і Чернівецьку, а невтомні бджілки носять звідти мед, щедро обдаровуючи ним такого ж трударя, як вони, Івана Бойчука.

ІВАН Григорович — повний тезко мого світлої пам’яті батька, і були вони знайомі з тих років, коли Бойчук ще проживав у своєму рідному селі Рудківці на Хмельниччині. Потім він переїхав у Наддністрянське, створив нову сім’ю і став працювати у місцевому господарстві трактористом, а дружина Марія Федорівна — бухгалтером по тваринництву. Вона й порадила чоловікові пристати на пропозицію тодішнього керівника Івана Юстиновича Слюсара змінити роботу і стати помічником колгоспного пасічника Івана Михайловича Лукаша.

«З висоти минулих років я вдячний долі, що звела мене на життєвій дорозі з цим справжнім професіоналом, — зізнається Іван Бойчук. — Я не мав ані знань, ані досвіду. В нашому роду тільки дід Тонофій тримав кілька вуликів, але я його і не пам’ятаю. Тобто не було від кого перейняти бджолярське ремесло. Загалом унікальний на ті часи випадок, що голова колгоспу «пожертвував» механізатором заради бджіл».

Тандем двох Іванів вивів пасіку Наддністрянського в число найкращих у тодішньому Мурованокуриловецькому районі. Вони разом пропрацювали сім років, доглядаючи сотню бджолосімей. За підказкою Івана-старшого Іван-молодший створив пасіку і вдома. Спершу купив п’ять вуликів, а тепер має сорок. Царство бджіл для нього — спосіб життя і маленька держава, у якій він і цар, і слуга, і воїн-охоронець…

«Уже тридцять три роки я живу бджолами і не уявляю, що робив би без них, особливо тепер, як залишився сам: дружина відійшла за межу вічності, — каже Іван Григорович. — Бджоли трудяться, і я маю віддушину. На пасіці непочатий край роботи цілий рік — від лютого, коли починаю чистити рами й вибраковувати старий сушник, і до листопада, коли укладаю комах спати на зиму».

Із великим захопленням знайомив мене Іван Григорович із домашнім бджолиним господарством. Скрізь і всюди в нього лад. Показав і своє «неоціненне багатство» — електричну медогонку та спеціальний обробний стіл з електроножем для розпечатування сот.

Сьогодні у Наддністрянському десять пасічників. Іван Бойчук — найстарший за віком. До нього йдуть по пораду, підтримку, його авторитетне слово має вагу. За прикладом Бойчука сільські пасічники давно вже не вивозять вуликів на природу, бо взятку вистачає на місці. Кругом море «солодких» дерев та різнотрав’я. Він примітив, що з Чернівецької області його бджоли носять мед із липи, з Хмельницької — з ріпаку та соняшнику, тоді як акацієвий — з місцевих дерев. До того ж він сіє на городі біля пасіки фацелію і не застосовує жодної хімії у догляді за яблунями, абрикосами, черешнями, сливами, виноградом. Так що цілющий мед у нього на вибір — з різнотрав’я, акації та липи. На кожний товар є свій покупець…

«От тільки ятрить мені серце, що здешевлюється наша праця, — ділиться наболілим чоловік. — Так і кортить перекупникам і заготівельникам нажитися на пасічниках. Нам зараз пропонують 47 гривень за кілограм меду, а торік у цю пору було на вісімнадцять гривень дорожче. За всіма ціновими параметрами мед мав би коштувати не менше 75-80 гривень. Знаю, що багато колег через це скорочують пасіки: навіщо працювати, так би мовити, «на комору». У мене самого є ще приблизно шістсот кілограмів торішнього меду і цьогорічного тонна. Не хочу віддавати задарма, нехай почекає кращих часів. Гадаю, вони настануть, і прийде свято на нашу вулицю — вулицю пасічників. Як і очікувана перемога над руськими окупантами. До речі, я не раз передавав волонтерами мед для захисників України. І продовжуватиму допомагати нашим мужнім воїнам».