Демографія війни:

_{хто відбудує повоєнну Україну?}

Олена КОЩЕНКО.

Соціологи констатують, за час повномасштабного вторгнення росії Україна втратила третину населення і опинилась на межі демографічної катастрофи. Скільки людей нині проживає в Україні? Які виклики стоятимуть перед державою після війни через таку значну втрату громадян?

_{Давно не 52 мільйони}

МАБУТЬ, кожен українець, який дивився телевізор у середині 1990-х, пам’ятає соціальну рекламу з оптимістичним гаслом «Нас 52 мільйони!». Її транслювали часто, хоча вже тоді, як тепер кажуть демографи, ця цифра не відповідала дійсності. Найбільше нас було на момент здобуття незалежності, 1991-го, — 51,7 мільйона осіб. А вже починаючи з 1993-го кількість населення почала скорочуватися. Тоді через масштабну економічну кризу чимало співвітчизників були змушені шукати роботу за кордоном і добре думати перед тим, як наважитись завести дитину.

Проведений 2001 року всеукраїнський перепис зафіксував: нас було 48,4 мільйона. Після того офіційних переписів у країні не проводилося, але, свідчать дослідження Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАНУ, протягом 1991-2021 років чисельність населення скоротилася на 10,7 мільйона. Так що і до повномасштабного вторгнення росії в Україні була складна демографічна ситуація. А що вже казати нині, коли маємо такі колосальні втрати населення через війну.

Офіційна статистика щодо цього поки що не оприлюднюється. Тож ніхто не візьметься назвати точні дані про кількість населення в Україні після 24 лютого 2022 року. Бо цифри виїздів і в’їздів людей Держприкордонслужби — це просто фіксація переміщень, без уточнень: скільки саме громадян залишали країну в особистих справах, а скільки — рятуючись од війни. До того ж поки що ніхто не може порахувати точну кількість смертей військових і цивільних у зонах бойових дій. Додає плутанини і суперечлива статистика про тих, хто виїхав у росію. Їхні пропагандистські канали розповідають про «більш як 5 мільйонів українців, які хочуть жити в росії». Натомість українська сторона й ООН називають удвічі менше число.

Щоправда, у пояснювальній записці до проєкту державного бюджету України на 2023 рік ішлося про те, що на 1 січня 2022-го в країні на контрольованих територіях, без анексованого росією Криму й ОРДЛО, проживало 34,5 мільйона громадян, а на кінець серпня того ж року їхнє число не досягло позначки 28 мільйонів людей. На ці показники і спирається уряд у своїх розрахунках. Тож виходить, що лише за шість місяців від часу повномасштабного російського вторгнення Україна втратила щонайменше 6,6 мільйона громадян, левову частку яких становлять біженці за кордон..

Тим часом багато експертів стверджують, що наші демо-графічні втрати наразі значно вищі і становлять як мінімум третину кількості довоєнного населення.

_{«Бебі-буму» не буде}

ЗГІДНО з даними Мін’юсту, за вісім місяців 2023 року у державі народилося 128,8 тисячі дітей. Це на 28% менше порівняно з аналогічним періодом довоєнного 2021-го. Виходить, цього року щомісяця пересічно народжується 16,1 тисячі дітей. Для порівняння: впродовж останнього довоєнного десятиліття в Україні щомісяця з’являлося на світ від 22 тисяч до 27 тисяч малюків.

Як відомо, для того, щоб у суспільстві мати просте відновлення поколінь, треба, аби кожні 10 його жінок за своє життя загалом народили 22-23 дитини. 2021-го в Україні на 10 жінок доводилося 11 дітей, нинішнього року, за найоптимістичнішими прогнозами, на 10 жінок припадатиме всього 7 пологів. «Це демографічна катастрофа. Мрію, щоб до 2030 року нас було хоча б 35 мільйонів. На жаль, і цього може не бути», — стверджує директорка Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи НАН України Елла Лібанова.

Побутує думка, що, коли бойові дії закінчаться, на країну очікує сплеск народження. Мовляв, як це було на теренах України після Другої світової війни. Може, так би й сталося, якби не одне суттєве «але», зауважують демографи. В Україні після закінчення Другої світової повоєнне покоління було багаточисельним. А такої кількості біженців узагалі не було, як і прихистку від війни за кордоном.

Словом, тоді було кому творити цей «бебі-бум». Хоча після війни народжуваність і може трохи зрости. Але цей фактор не компенсує втрати померлих і тих, хто виїхав, зауважують експерти.

До речі, тенденція скорочення народжуваності та старіння актуальна майже в усьому світі, однак західним країнам вдається компенсувати демографічні проблеми завдяки залученню мігрантів. Трагедія ж України в тому, що компенсувати світові проблеми тепер будуть і за її «демографічний кошт».

_{Нашого квіту по всьому світу}

СТАНОМ на кінець серпня 2023 року 5,7 мільйона українців попросили тимчасового захисту і набули такого статусу на новому місці. І хоч вони зараз і не кажуть, що стовідсотково залишаться в країні, куди виїхали, але, як свідчать опитування, вже й «не повністю впевнені», що хочуть повернутися. І чим довше триває війна, тим сильніше виявляється ця тенденція. Особливо серед українців у розквіті літ, молоді, матерів неповнолітніх дітей.

Останні не поспішають повертати дітей в Україну і через фактор безпеки, і через прагнення створити для них сприятливі умови для навчання і всебічного розвитку. Більшість країн надали українським дітям пільгові умови для відвідування культурних, спортивних та мистецьких об’єктів.

Іншою категорією громадян, які не поспішають повертатись, є студенти. Країни активно залучають українську молодь на ринок праці, і вона там успішно адаптується.

_{Локомотив розвитку економіки}

БІЛЬШІСТЬ держав, які прихистили українських біженців, сьогодні докладають зусиль, щоб ті не поверталися додому. Цим вони успішно вирішують власні демографічно-економічні проблеми, адже економіка їхня зростає і потребує нових робочих рук.

Показовим прикладом у цьому плані є Німеччина, яка з 1950-х років заохочує трудову імміграцію і кількість жителів якої наприкінці минулого року досягла рекорд­ного рівня — 84,4 мільйона осіб. За даними федерального статистичного відомства, іммігранти і їхні діти нині становлять 26% населення Німеччини, а деякі галузі економіки залежні від праці іммігрантів більш ніж на 30%. Через це там щороку зростає кількість виданих посвідок на тимчасове проживання.

Загалом з усіх іноземців, які проживають у Німеччині, максимальна кількість громадян Туреччини — 1,34 мільйона людей. Українці на другому місці — 1,07 мільйона. Від початку повномасштабної війни росії проти України число українців, які проживають у Німеччині, зросло вшестеро. На третьому — громадяни Сирії — 883 тисячі осіб... Іммігранти не лише додатковий трудовий ресурс, а й омолоджують населення, бо середній вік іммігранта за останнє десятиліття становив 30, а корінного жителя Німеччини — 48 років.

Дуже схожа на німецьку ситуація з іммігрантами в Швеції. Зараз там на 10,5 мільйона населення 2,2 мільйона іммігрантів. За останні 10 років найбільша їх кількість прибула із Сирії, Афганістану, Іраку і Сомалі.

Сьогодні в ЄС спостерігається найвищий рівень зайнятості за весь період ведення статистики. А ринок праці євроспільноти вже зайшов у період дефіциту кадрів. Знайти співробітника стає дедалі складніше, а це стримує виробництво. Іде до того, що у ХХІ столітті мігранти будуть таким же затребуваним ресурсом, як нафта або газ. При цьому мета міграційної політики ЄС полягає в тому, щоб залишити у себе найбільш активних та працездатних. Для них існує низка соціальних заохочень. А тих біженців, хто не може інтегруватися, м’яко підштовхують «до виходу» додатковими умовами для отримання допомоги та продовження дозволу на проживання.

Так що саме за повернення найбільш активних і працездатних своїх громадян, і не лише з Німеччини, Україні доведеться поборотися після завершення війни. Адже людський капітал є локомотивом розвитку економіки.

А щоб українці повертались, потрібно буде створити робочі місця і забезпечити конкурентну заробітну плату. Демографи вважають, що ключову роль тут може відіграти «план Маршалла» від країн-донорів, який допоможе зберегти трудові ресурси і стабілізувати ринок праці в Україні.

При цьому соціологи не виключають і можливості залучення мігрантів для стабілізації кількості населення України. За підрахунками експертів, щоб не зменшувалася чисельність населення, в Україну треба буде запрошувати до пів мільйона мігрантів щороку. Охочі будуть, адже майже 70 відсотків населення світу живе гірше, ніж українці. Однозначно: найближчими десятиліттями Україну очікує стале зростання в структурі населення частки мігрантів із найбідніших країн Центральної Азії, Близького Сходу, Північної Африки. Це не перспектива, а реальність, яка стукає у двері.

_{Замість післямови}

ЧИ СТАНЕ Україна такою державою, яка проводить успішну демографічну політику? Покаже час. Однак однозначно можна стверджувати: до стабілізації ситуації минуть роки, а одразу після війни бізнес зіткнеться зі значним дефіцитом кадрів, що стримуватиме темпи відновлення економіки.

Проблему ускладнює й наше непевне майбутнє навіть після здобуття перемоги — через деструктивного східного сусіда. Здійснивши безжальну інтервенцію, метою якої була й демографічна експансія, росія, можливо, хотіла продемонструвати й нежиттєздатність української нації. Проте війна показала протилежне, як видно зі зростання національного духу та відчуття етнічної ідентичності. Тож є надія, що демографічна стійкість країни, яку підштовхує до прірви російське повномасштабне вторгнення, зміцниться цим духом і нові покоління українців збудують майбутнє, на яке вони заслуговують.