Вівторок, 10 жовтня 2023 року № 41 (20033)
http://silskivisti.kiev.ua/20033/print.php?n=53226

  • З інших видань

Важкий сезон

Мілан ЛЄЛІЧ.

rbc.ua

Про кадрові проблеми в команді Зеленського, тиск Заходу, боротьбу з корупцією, а також про те, як Президент улітку мало не розпустив Верховну Раду і чи відбудуться вибори навесні наступного року — в матеріалі РБК-Україна.

2023-й в офіційній риториці нерідко анонсувавсь як «рік перемоги». Нині вже очевидно, що він таким не стане. РБК-Україна дедалі частіше чує в кулуарах розмови вже про наступний, весняно-літній наступ 2024-го. Який, цілком імовірно, теж не стане остаточним. Затягування війни — факт, який приймає дедалі більше українців. Згідно з червневим опитуванням Київського міжнародного інституту соціології, відносно велика кількість громадян — 42% — вважали, що війна триватиме понад рік. Поточний хід контрнаступу може підкоригувати цю цифру лише у бік збільшення.

Осінь традиційно вважалася важким сезоном для будь-якої української влади, навіть у глибоко довоєнні часи. Тепер ситуація ускладнюється відчутними проблемами у внутрішній політиці, російською агресією та ризиками втратити поточний рівень підтримки Заходу.

Найгостріше внутрішнє питання — кадрове, визнають співрозмовники видання в різних органах влади. Довжина кадрової лави ніколи не була сильною рисою нинішньої владної команди, а на п’ятому році президентства Зеленського кадрова проблема набула вже критичного характеру.

Наприклад, епопея зі зміною міністра оборони мала такий вигляд, що топфункціонер, який потрапив у низку гучних скандалів і набрав на себе багато негативу, був вимушено відправлений у відставку.

Проте деякі співрозмовники у владі змальовують іншу картину подій.

— Рішення зріло давно, воно ніяк не пов’язане з історіями про куртки та з іншим. І в цілому завше відбувається так: питання до якоїсь людини починають накопичуватися задовго до того, як щось потрапляє в медіаполе. Але якщо в якийсь момент не знаходять відповідного вирішення ситуації, воно відкладається. Так було й у випадку з Резніковим, поки не знайшли варіанта з Умєровим, — роз’яснює співрозмовник.

На його думку, Резніков впорався зі своїм завданням на першому етапі війни, коли головним було «вибивати» у Заходу дедалі нові класи озброєнь. Нині пріоритетом стануть управлінські якості глави Міноборони, а Умєрова різні співрозмовники РБК-Україна називають справді сильним менеджером.

Новий очільник Міністерства оборони — один із тих, хто зараз належить до найближчого кола Президента Зеленського. Крім глави президентського Офісу Андрія Єрмака, джерела РБК-Україна зараховують туди Прем’єра Дениса Шмигаля, віцепрем’єрів Михайла Федорова та Олександра Кубракова, з парламенту — спікера Руслана Стефанчука, його першого заступника Олександра Корнієнка, голову фракції партії «СН» Давида Арахамію, із силовиків — головкома Валерія Залужного, командувача Сухопутних сил Олександра Сирського, начальника ГУР Кирила Буданова, голову СБУ Василя Малюка.

Вузькість кола наближених осіб призводить до того, що при вирішенні будь-яких кадрових питань доводиться тасувати ті самі нечисленні карти.

Промовиста історія — досі вакантне місце міністра культури та інформаційної політики. На цю посаду, здавалося б, знайшли відповідну кандидатуру, Юлію Федів, але проти неї негайно розпочалась активна інформкампанія.

У результаті виникла ідея у принципі відмовитися від Мінкульту і передати функцію інформполітики у відання радника голови ОП Михайла Подоляка, а «культурний» функціонал розподілити між центральними органами виконавчої влади. За останніми даними, Федів таки планують призначити на посаду, але до моменту розгляду її кандидатури в сесійній залі ще багато чого може змінитися. Загалом сама ситуація, коли якийсь орган влади мають намір ліквідувати (принаймні замислюються над цим) лише тому, що не можуть знайти йому керівника, дуже показова.

Інший бік медалі — потоку охочих на топпосади зазвичай теж не спостерігається, серед тих, звичайно, хто здатен пройти хоча б первинний відбір.

По-перше, будь-який новий топфункціонер зараз апріорі опиниться в ситуації, коли кількість завдань на його напрямі — величезна, а ресурс — вкрай обмежений, аж до того, що посадовець повинен буде знайти фінансування для відомства.

По-друге, будь-який топчиновник опиняється в епіцентрі уваги антикорупційних структур та інших правоохоронців. І за справи своїх підлеглих (хай він до них і сто разів непричетний) доведеться розплачуватися принаймні репутацією, а то й кримінальними справами.

За відсутності видимих перемог на фронті чи у міжнародній царині саме боротьба з корупцією і є потенційним джерелом «хороших новин» для втомленого населення. В останні місяці особливо помітна конкуренція між «своїми» (СБУ, Офіс Генпрокурора) та «чужими» (НАБУ, САП) силовиками за те, хто з них викриє чергове корупційне діяння. У гучних справах на кшталт справи Ігоря Коломойського (найбільш «свого» для влади олігарха у сприйнятті більшості громадян) така конкуренція особливо помітна.

Крім Коломойського, корупційні справи пов’язані переважно з народними депутатами. По-справжньому великих «своїх» поки що не «наздоганяють», але, звичайно, ситуація може змінитись, зокрема через тиск міжнародних партнерів України. Адже ефективна боротьба з корупцією — це головне завдання, яке Захід зараз ставить перед командою Зеленського.

Задача про вибори

УНІВЕРСАЛЬНИМ рецептом політичного перезавантаження у будь-якій демократичній країні є вибори. Одну календарну дату — чергових виборів до парламенту нинішнього жовтня — Україна через війну вже пропускає. Друга дата — президентських виборів наступної весни — невблаганно насувається.

За інформацією кількох джерел РБК-Україна, президент Зеленський був досить близьким до того, щоб розпустити Верховну Раду ще влітку, про це планувалося оголосити на день державності 28 липня.

— За моїми відчуттями, того разу ми були до виборів найближче, — каже поінформований співрозмовник видання.

Утім, розпустити парламент Зеленський так і не наважився. Питання щодо виборів під час війни розпадається на два: чи можна їх проводити під час війни і чи потрібно проводити.

Проти проведення виборів у поточних умовах говорять багато чинників. Не зрозуміло, як залучити до них мільйони виборців, що виїхали за кордон. Стосовно цього давно ведеться аналітична робота, однак готового рішення поки що ніхто не запропонував. Досвід інших країн, скажімо Боснії та Герцеговини, в даному разі не показовий для України (і через непорівнянний масштаб країн, і через те, що на Балканах голосували вже після війни, а не у розпал бойових дій).

У самій Україні теж безліч нерозв’язаних проблем. Як можна актуалізувати списки виборців, якщо мільйони українців залишили рідний дім? Як гарантувати безпеку голосування у прифронтових зонах? Як загалом забезпечити вільну агітацію, доступ медіа та спостерігачів в умовах війни? Як мають працювати дільниці при повітряних тривогах, хто стежитиме за документацією під час можливих перерв? Як забезпечити участь у виборах українських військових — соціальної групи, яка безумовно має найбільшу довіру в суспільстві? Зрештою, як вибори під час війни можна узгодити з нормами українського законодавства?

Наприклад, штучне скасування військового стану на короткий час (про цю опцію РБК-Україна чуло в кулуарах) загрожує цілковитим колапсом системи державного управління, оскільки військовий стан є фундаментом значної кількості регуляторних актів, і у разі його раптового скасування утворюється величезний правовий вакуум.

Ще один аспект — суто політична доцільність. Адже не факт, що наступна Верховна Рада ви­явиться «кращою», тобто зручнішою та справнішою. Так, нинішній парламент став для Зеленського джерелом нескінченних проблем — від скандалів із поїздками депутатів на відпочинок за кордон або квартир і автомобілів, що казна-звідки у них взялись, і до провалу ухвалення необхідних законопроєктів.

Проте у Раді є близько 150-170 багнетів, на які Зеленський може розраховувати. У наступному парламенті може не бути й такого. Більше того, аж ніяк не факт, що перетворена на умовний «блок Зеленського» пропрезидентська сила зможе знову отримати монобільшість (принаймні про це свідчать дані закритих соц­опитувань, з якими ознайомилося видання). Що означає: владою доведеться ділитись, а отже, створювати коаліцію — абсолютно новий формат роботи для Зеленського-президента.

Крім того, у наших поточних реаліях вибори — це не так про випуск пари, як про поляризацію суспільства. Достатньо глянути, які навколополітичні пристрасті киплять в українських соцмережах, щоб уявити, на що вони перетворяться, якщо полити їх бензином виборів.

У результаті станом на сьогодні питання про проведення виборів наступної весни поки що не вирішено. Багато хто наразі оцінює шанси як 50/50.

— Важливий момент: якщо рішення проводити вибори ухвалять, це буде наш сценарій, а не когось ззовні, — певен співрозмовник РБК-Україна у владі. — Умовно кажучи, якщо Президент бачить, що йому дали погані карти, він не гратиме ними, а, скоріше, змінить правила гри.