• Слово про сучасницю

Лялька тепла, як у дитинстві

Тетяна ІВАКЕВИЧ.

Черкаська область.

Галина Окіпняк із Шевченкового, що на Звенигородщині, не просто майстриня — справжня чарівниця. Її неймовірні ляльки-мотанки з характером, емоціями, душею. Одна виглядає сварливою й самозакоханою, інша — дбайливою господинею, третя — цнотливою молодою лебідкою.

ЛЯЛЬКИ у Галини — вишукані модниці, чепуряться у стрічки, мереживо, плетиво, віночки, вишивки, намисто. Трапляються й зовсім оригінальні, виготовлені з рослин — квітів, колосків, кукурудзиння.

Майстриня родом із Київщини. Зараз мешкає у Шевченковому. Закінчила Київський державний педагогічний інститут іноземних мов. Працює викладачем іноземної мови у Шевченківському фаховому коледжі, виготовлення мотанок — її захоплення.

— Із такими ляльками я вперше познайомилася 2015 року, відвідавши виставку мотанок, створених дітьми, у музеї Тараса Шевченка, — розповідає жінка. — Вони зачаровували своєю мовчазною загадковістю. Прагнучи розгадати їхню таємницю, я почала вивчати історію української народної ляльки. Відтак моя домашня бібліотека поповнилась книгами відомих дослідників, етнографів, фольклористів. Виготовивши вже не одну ляльку, я згадала мотанку, яку в дитинстві мені зробила мама. Ми тоді не мали багато магазинних іграшок, і та, мамина, була для мене справжнім дивом, у ній було все чудове, рідне й дороге. Вона запам’яталася на все життя: змотана із білих вовняних хусток, з яскравими великими рожевими трояндами. Тепла, вона мала душу. Я створюю мотанки лише в хорошому настрої, адже мої емоції передаються їм, а я хочу, щоб мої лялечки були із доброю енергетикою, як лялька моєї мами. Це не лише дитячі іграшки — це одна з перших спроб людини осмислити себе у світі. А ще — друг, оберіг, що супроводжує дитину з колиски.

Пані Галина послуговується натуральними природними матеріалами — це текстиль, джутовий шпагат, трави, квіти. Одяг — ціле мистецтво дизайну, над ним чаклує окремо, деякі елементи оздоблюючи вишивкою, тасьмою, мереживом, паєтками. Особливу увагу приділяє створенню віночка, подобається оздоблювати його тичинками, квітами, стрічками, прикрашає ляльок намистом. Вони справжні україночки.

Майстриню підтримує родина — чоловік і донька, вони перші поціновувачі народженої краси, радять, як зробити ту чи іншу деталь кращою.

Свій хист пані Галина не ховає за сімома замками, виходить на люди, до молоді, щоб передати майстерність охочим зайнятися цією цікавою справою.

— Я проводжу майстер-класи з виготовлення ляльок-мотанок, беру участь у всеукраїнських та міжнародних виставках, конкурсах, — веде далі. — Створення ляльки є потужною заспокійливою терапією, чудовим відпочинком та антистресовим засобом для дітей і дорослих. Особливо зараз, під час війни. Нещодавно для дітей-переселенців я провела майстер-клас «Лялька в культурі українців». Виготовлені дитячими ручками лялечки-янголята ми відправили нашим захисникам із вірою, що вони вбережуть їх у тяжку хвилину.

Обдарована творча особистість, Галина Окіпняк розвиває в собі й інші таланти.

— Мені подобається багато цікавих речей, — каже жінка. — Читати, плести, малювати. Мала першу спробу в новому виді абстрактного живопису, де акрилові фарби, змішані з іншими компонентами, самостійно перемішуються на полотні і розтікаються, створюючи неймовірної краси візерунки, які неможливо повторно відтворити. В цьому виді мистецтва немає жодних кордонів, такий собі мальовничий шлях до внутрішньої гармонії.

Таку гармонію пані Галина шукає у кожній справі, якою займається. Тому й світ довкола наповнює красою.