• Із записної книжки пана Бродника

Приходить батько

Юрій ФОМЕНКО.

м. Дніпро.

ПРИХОДИТЬ у думках і снах...

Всю ніч важкі осінні хмари висіли над степом. Жодної зорі. Тільки вузька смужка заграви над горизонтом, десь там, над Горлівкою.

За якихось пів години на зміну ночі прийде сірий ранок і буде господарювати під тими ж важкими хмарами пізньої осені. Змінена варта на блокпосту, є кілька годин для сну.

— Сержанте! За старшого зостаєшся. Мої кілька годин сну за розкладом.

— Відпочивайте, пане командир.

Командирський кунг. В буржуйці потріскують дрова. Тепло і сон обіймають разом...

...Я бачу край хутора. Пасіку в яблуневім саду. Дерева обтяжують стиглі яблука. Під однією з яблунь батько за столом, у сірій лляній сорочці. На столі лежать його солом’яний капелюх і стиглі яблука. За пасікою понад річкою толока. На ній пасуться кози понад берегом. За ними річка, чиста і швидка між кам’яними берегами. Зі швидкою течією борються риби, їхні спини видно над водою. За річкою дубовий гай. І я між цим усім блукаю, а до батька дійти не можу. А він сидить під яблунею і дивиться на гай. І раптом з гаю через толоку вітер у сад влітає. Свистить, шумить, а яблука не падають. Батько встав з-за столу і пішов між вуликів у глиб саду — в лляних одежах, тримаючи в руках солом’яний свій бриль. Сивий аж білий — як за життя.

Прокинувся. Злива і вітер. Важкі краплини осіннього дощу стукотять по металевій обшивці кунга. Поглянув на годинник — замість двох годин я спав чотири. В буржуйці потріскують дрова, і тиша в рації.

Відкрились двері кунга. У них зі зливи увійшов сержант наступної зміни варти.

— Сержанте, чому не розбудили за часом?

— Нештатних ситуацій нема. Тільки ви пішли відпочивати, почалася злива і не зупиняється. Степ так розвезло, що ним ніхто не пройде. Дров підкидали у буржуйку. Дали вам відпочити.

— Ви заступаєте на варту?

— Так.

Я йшов за сержантом по глиняній багнюці. Йшов, обійнятий зливою, в пізній осені. З голови не йшла думка: «Батько приходив, дощ приносив… батько приходив — дощ-зливу приносив, щоб дати сину поспати… поспати кілька зайвих годин...».

…Вже майже двадцять років, як нема батька.

В тім краю, де народився і де виріс, — повір’я. На подвір’ї рідня, котрої нема з нами… сниться на дощ… Батько!

Листопад 2014 року. Донбас.