Із літнього зошита

Олеся КАРБАНЬ.

с. Яблунівка

Миргородського району

Полтавської області.

Заблудилося літо

у високих житах,

Перепілкою впало у трави,

Причаїлося,

наче сполоханий птах,

Між сокирок, волошок,

купави.

Оселилося тихо

в старому саду,

Підрум’янило ябками щоки.

Набродилось сповна

на п’янкому меду

І поволі притишило кроки.

Вповні літо стоїть

у найвищій красі,

Сонця спрагле

проміння вбирає.

І по праву, владнавши

 турботи усі,

Свій величний вінець

одягає.

_{* * *}

Жнивує літо,

колосом п’янить.

Зерно дзвенить,

немов святкові дзвони.

Для мене ж це приємна,

щемна мить,

Бо пам’ятаю, як іще малою,

Було, як дядько

їде молотить,

Біжим дивиться

за село юрбою.

Ось там пізнали

замирання душ:

Зерно біжить,

хвилюється рікою.

Над нами небо

і безкрай довкруж…

Змагаємось, бо як же тут

без бою.

Було, біжиш,

хто перший, хто чимдуж,

Аби лиш дядько взяв нас

із собою.