Архів
Вівторок,
7 листопада 2023 року

№ 45 (20037)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Листопад
  Версія для друку          На головну
  • Незламні

До Перемоги з вітром у гривах

Наталія СТІНА,

Ганна КЛІКОВКА.

Запорізька область.

Сім кілометрів від Запоріжжя трасою в обрамленні зелені — і ми вже біля «Кавалькади»: таку назву має кінноспортивний клуб, що у селі Нижня Хортиця Запорізького району.

ГОСПОДИНЕЮ тут Оксана Добровольська-Волошина (на фото Kavalkada stable), для якої конярство — це не просто любов усього життя, а й професія, захоплення, стан душі. Кожному вихованцеві вона дарує часточку свого серця, адже зробити з маленького лошати спортивного коня-чемпіона — справа тяжка й не кожному майстру під силу. Це стало можливим завдяки щоденній наполегливій праці та досвіду, отриманому від тренера-наставника Василя Дробахи. Догляд за скакунами — не просто годівля, підтримання їхнього здоров’я, а і постійний пошук засобів для існування, а ще тренування, змагання, робота зі спортсменами, молоддю.

— Тваринам важко переносити війну, вони дуже чутливі, — розповідає Оксана Вікторівна. — Коли ворог починає гатити десь близько, вони припиняють їсти, гуртом сполохано притискаються до стіни і завмирають. Коли стався «приліт» до сусідів на молочну ферму, що всього за двісті метрів звідси, від страху коні схарапудилися, кинулися до огорожі і своїми тілами вибили частину бетонного муру. Якщо люди можуть про себе якось подбати, то тварини повністю залежні від нас. Торік було надзвичайно важко з кормовою базою: багато фермерів через військові дії не змогли зібрати зерно, солому, сіно. Тому мусили шукати корми в інших областях. Логістика шалено дорога. От ми придбали сіно на Полтавщині. Загалом машина сіна обійшлась у 60 тисяч гривень. А вистачає його коням на півтора місяця, довелося заощаджувати, розтягувати одну годівлю на дві. Неочікувана допомога надійшла від зоозахисників: підтримали кормами і препаратами для тварин.

Виживати дуже складно, спонсорів чи інвесторів нема. Зараз у «Кавалькаді» утримують 21 скакуна, прогодувати тільки одного щомісяця обходиться у понад п’ять тисяч гривень. А ще обслуговування приміщень, витрати на електроенергію, воду, податки, ветеринарні обстеження, зарплата невеличкому колективові. З кіньми працюють Оксана із сином, жінка-конюх, а також дівчата Катя і Віка, які приїхали з-під Василівки, де мали невеликий досвід спілкування з цими тваринами у фермерському господарстві. Катя мешкає у Запоріжжі разом із мамою та молодшою сестричкою, після навчання допомагає доглядати коней. Захоплення визначило і майбутнє дівчини: вступила до навчального закладу, аби опанувати професію ветеринара.

Війна зірвала з рідних місць чималу кількість людей, які знайшли притулок у Запоріжжі. Дехто з них завітав до клубу і прикипів до нього душею. Як от Даша, що вирвалася з окупованого Бердянська. Можна лише уявити, які поневіряння випали на її долю, а тато нині воює на передовій… Дівчина займається кінним спортом у «Кавалькаді» вже понад пів року. Каже, важко переоцінити роль кінної терапії.

На території клубу живуть і чотирилапі пухнастики: шестеро собак і 15 котів. Коли люди почали виїздити із села, покинуті котики та песики шукали собі прихистку, йшли до коней. Тут їх усіх лікують, годують — щодня для всієї команди вариться 15-літрова каструля каші.

Воєнні будні наповнюють життя Оксани різними ситуаціями. Наприклад, їй зателефонували мешканці села Мала Токмачка, що потерпає від постійних обстрілів, і попросили допомогти вивезти їхніх коней. Сім’я фермера виїхала вже давно, а чоловік залишився, бо не міг кинути тварин. Коли від ворожого снаряду на його очах розлетівся трактор, вирішив вибиратись із села. Запряг коней у підводу і поїхав назустріч Оксані. А в селищі Комишуваха залишив підводу, сів верхи, другого коня хотів вести на мотузку. Там їх і підібрала Оксана у свій причіп для перевезення коней. Вісім місяців жили в неї тварини, жодної копійки не взяла за утримання, поки не знайшли їм нове пристановище. Господар дякував зі слізьми на очах…

 «Своїм треба допомагати за будь-яких обставин», — переконана Оксана Добровольська. Хоча зізнається, що у самих буває така безвихідь, що часом доводиться купувати продукцію «під запис».

— Чи є у нас запасний варіант, аби виїхати звідси? Ні, нема. У мене причіп, розрахований на двох коней, є ще один старенький — ну, чотирьох тварин врятуємо, а решта? Аби тільки одного коня переправити на Захід України, потрібно тисячу євро, у нас катма таких коштів. Живемо тут, чекаємо Перемоги, — каже жінка.

Допомагає триматись у темних днях промінчик позитиву, який наснажує і дає сили долати труднощі. Оксана тішиться, що підготовлені ними коні показують гарні результати на змаганнях. Попри воєнний стан змагання в Україні все ж відбуваються, найчастіше на Київщині та Дніпропетровщині. На останніх виступах із конкуру їхня скарбничка нагород поповнилась ще однією срібною медаллю.

Обидві сестри Оксани також дотичні до конярства: у фермерському господарстві старшої утримуються коні, а молодша сестричка професійно займається іпотерапією. Син Богдан — надія і продовжувач династії. Він, як і сама Оксана, — кандидат у майстри спорту, призер численних змагань з кінного спорту, тренер. Але поки що треба вижити, щоб зустріти Перемогу вітром у гривах!

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Жорстокі реалії
Читати
Закликають не добивати фермерів
Читати
Накопичено, кажуть, достатньо
Читати
Зимуватимуть за кордоном
Читати
Для всіх іще багато роботи
Читати
Приватних надходжень поменшає
Читати
Намагаються втекти?
Читати
Щоб дитина була українцем
Читати
Автозлодії скорочують «діяльність»
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове