• АНТИдержава

Знайшли причину

Інна ОМЕЛЯНЧУК.

НА РІВНЕНЩИНІ (як, зрештою, і в усій Україні) газет стає дедалі менше. Міркуйте самі: «добровільно» зникає з інформаційного поля обласна газета «Вільне слово» — правонаступник «Червоного прапора», який виходив навіть у Другу світову! Нема вже у передплатному каталозі ані костопільського «Вічевого слова», ані острозької «Замкової гори», ані «Дубровицького вісника»…

Новоспечений директор Рівненського регіону АТ «Укрпошта» Іван Люсак на зустрічі з редакторами видань, які ще наважилися (по-іншому й не скажеш) оголосити передплату на 2024-й рік, назвав, на його думку, найвагоміший фактор падіння накладів друкованих видань. Газети, мовляв, зникають, бо... пенсіонери вмирають. А ще ковід та війна.

Проте ключовий, як на мене, чинник зниження тиражів — цілковита бездіяльність або й відверте шкідництво самої Укрпошти та її представництв на місцях. З дозволу сказати, «партнера», який справно, зі старту, бере чималі гроші за свої послуги з кожного передплатника. Проте часто-густо цих послуг просто… не надає. Бо не доставляє газет людям.

Власне, конкретні приклади з усієї України на власні вуха чув сам генеральний директор Укрпошти Ігор Смілянський від редакторів газет, які завдяки Національній спілці журналістів змусили його взяти участь у нараді. Йшлося також про непомірні тарифи на доставку видань (а їх Укрпошта 2024-го підвищує вдвічі!). Відповідь була такою — нехай преса шукає підтримки у держави, а Укрпошті треба працювати рентабельно. Все це нагадало розмову глухого з німим… Бо хіба творцям «єдиних марафонів» до друкованого слова, яке несе людям правду? Воно ж бо неконтрольоване — ось у чому сенс! Газетярі, які сьогодні працюють, вважайте, на волонтерських засадах, під контроль, хай що, не підуть. От і вирішили задавити нас через Укрпошту — і тарифами, й невчасною доставкою. Такого висновку все частіше доходять колеги, інакше чому на звернення Всеукраїнської наради головних редакторів із найвищих владних кабінетів — анічичирк?

Редактори з болем розповідали і про тих поштарів, які розносили українські видання під ворожими обстрілами, — «реформатори» імені Смілянського позбавили їх і того пісного шматка хліба. І про те, як люди змушені бігати за нинішньою «оптимізованою» поштою на колесах: у дощ, у сніг, в негоду. Так, це переважно пенсіонери, котрі хочуть читати й аналізувати і заплатили за це свої кревні. Щоб укотре не потрапити на гачок горе-влади! Та остання їх такої можливості позбавляє.

…На зустрічі в Рівному головні редактори у черговий раз почули про реформи, від яких начебто стане краще передплатникові. Мовляв, тепер пересувні відділення довозитимуть газети до кожної хати (а не в кращому разі до магазину, як сьогодні). Що ж, дай, Боже, нашому теляті та вовка з’їсти. От тільки бувалі в бувальцях редактори цьому не вірять.

Що тут додати? Хіба те, що пошта ще й максимально ускладнила власне процес передплати: приміром, юридичні особи тепер можуть це зробити тільки на центральних поштамтах. Нонсенс? Ще і який! Де це чувано, щоб для передплати вітчизняних видань тим, хто спрямовує на це кошти, треба було долати сім кіл пекла?

А в цей час на окупованих територіях орки відновлюють вихід газет, які не змогли вижити в українських реаліях, — під колишніми назвами, але ворожого до українства змісту. Знають, що найважливіша боротьба — за свідомість! А ми що робимо?