Опір був!

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

У річницю найстрашнішого геноциду ХХ століття — Голодомору — варто згадати, що аж ніяк не всі селяни поводились, як вівці на закланні. За підрахунками істориків, у 30-х роках минулого століття в окупованій більшовиками частині України вирувало понад чотири тисячі повстань. На жаль, в умовах тотального терору червоної диктатури вони були приречені на поразку…

ХАРАКТЕРНО, що опір чинили навіть ті, хто ще вчора вірив у світле комуністичне майбутнє й ревно служив кремлівському режиму. Одним із таких був 41-річний уродженець села Тупичів на Чернігівщині, колишній червоний партизан і керівник райвідділка надзвичайної комісії (в народі відомої як ЧК) Яким Рябченко. Повстання під його проводом об’єднало багатьох. Зокрема, долучилися й інші червоні партизани, які раніше, повіривши соціальній демагогії комуністів, допомогли москві завоювати Україну. В роки так званої колективізації ці люди нарешті збагнули, що росія загарбала наші терени з метою їх нещадної експлуатації, тож вирішили виправити помилки молодості.

Яким Рябченко, зокрема, встановив зв’язок зі своїми колишніми ворогами, які захищали Україну в лавах УНР. Повстанці нещадно розправлялися з поплічниками московських окупантів і мали плани зі звільнення тюрми в Чернігові, де утримували в тому числі в’язнів червоного режиму. На їхній бік перейшли навіть деякі місцеві регулярні частини. Повстанці хотіли відродити козацький лад, чимало з них мали предків-запорожців. Так, було визначено, що суддівські функції в кожному населеному пункті повинні здійснюватися радою, а всі чоловіки мають носити зброю. До речі, ідеї козацького устрою у той час були вельми популярні в городнянському краї. Можна припустити, що Яким Рябченко перейняв їх у свого колишнього ідеологічного ворога сотника Вільного козацтва підполковника УНР, згодом полковника УПА Івана Рембеловича (до речі, досі не реабілітованого прокуратурою незалежної України).

17 червня 1931 року за 8 км від Городні відбувся бій повстанців із червоними карателями. Зі 100-150 козаків лише половина мала рушниці та револьвери. Бракувало й набоїв. Під щільним вогнем курсантів Гомельської школи Товариства сприяння обороні, ҐПУ і міліції повстанці відступили… Вороги схопили тяжкопораненого Рябченка. У цій справі більшовики порушили провадження проти 174 осіб, 36 із них засудили до різних строків ув’язнення, а Якима Гнатовича і 17 його побратимів — до розстрілу.

Рівно за рік ті, проти кого воювали повстанці, забиратимуть у селян хліб, прирікаючи їх на голодну смерть, розстрілюватимуть і виселятимуть незгодних, вилучатимуть майно в «куркулів», заможних завдяки власній праці...

У вересні 1989 року Чернігівська обласна прокуратура реабілітувала всіх повстанців. Однак у березні 1991-го скасувала свою постанову як «помилкову». На жаль, досі виходить так, що для держави герої — люди, які допомагали кривавій москві завойовувати Україну, а борці з ними — бандити. Чи не час у добу нових визвольних змагань назвати речі своїми іменами? Борців за Україну — героями, а червоних убивць, терористів і колабораціоністів — окупантами!