• З приводу

За межею бідності

Олег ГРИГОРЕНКО.

Скільки співвітчизників, перебуваючи у це воєнне лихоліття в Україні, живуть за межею бідності? Де вони найчастіше мешкають і до яких соціальних прошарків належать?

УПРОДОВЖ минулого і нинішнього років Держстат практично не збирав відповідних даних, адже, згідно із законами, зумовленими воєнним станом, соціологи не можуть проводити певних обстежень та досліджень. Однак аналіз численних розрізнених звітних даних Мінфіну, Мінсоцполітики та НБУ, а також використання для визначення рівня бідності не офіційно затвердженого прожиткового мінімуму (бо він просто сміховинний), а реального — у фактичних цінах ринку (який удвічі перевищує офіційний), дав підстави експертам Інституту демографії та соціальних досліджень ім. М. В. Птухи стверджувати, що цього року за межею бідності опинилися майже 20 мільйонів співвітчизників. Це щонайменше 67% українців, які, за відомостями мобільних операторів, сьогодні перебувають на підконтрольній території України і мають дохід, менший за реальний прожитковий мінімум…

Виходить, Україна майже повернулася до рівня бідності 2001-2005 років, теж дуже економічно важких для нашого народу. Між іншим, за змодельованими даними демографів, ще минулого, теж воєнного, року рівень бідності населення становив 60%. Тоді як «ковідного», обтяженого карантинними обмеженнями, 2021-го учені визначали його за тим же принципом у 39%.

«Відповідно до урядових даних, закладених у проєкт бюджету на цей рік у пояснювальній записці до документа, ми мали б виходити навіть на кращі, ніж минулого року, показники добробуту населення. Але цього, на жаль, не сталося», — заявила в ефірі Українського радіо провідна наукова співробітниця Інституту демографії Людмила Черенько. При цьому вона наголосила, що найвищі показники бідності — в селах та у молодих сім’ях із дітьми.

«Доводиться навіть виокремлювати таке тотальне соціальне явище в Україні, як дитяча бідність, спричинена низькими стандартами оплати праці батьків. І тому, коли молоді люди народжують дитину, у них моментально зростають ризики бідності, а після народження другої дитини останні збільшуються у півтора разу, а то й удвічі. Це пов’язано з моделлю низьковартісної робочої сили, яку ми обрали ще на початку 1990-х років і з якою існуємо досі. Тільки 2017-го почались якісь кроки з підвищення мінімальної заробітної плати, щоб хоч трішки порушити цю практику. Бо тоді ми дійшли до ситуації, коли працювати було просто економічно невигідно…», — резюмувала демограф.

Ясна річ, добробут населення країни тісно пов’язаний із рівнем її економічного розвитку. Через низький ВВП українці не можуть розраховувати на високий рівень доходу. Це пояснює таку особливість українського суспільства, як бідність серед тих, хто працює. На жаль, через повномасштабне вторгнення росії найближчі економічні перспективи України вимальовуються ще менш райдужні. Але не втрачаймо надії на кращі часи. Віриться, вони неодмінно настануть, коли поборемо ненависну ворожу навалу зі сходу.