Архів
Вівторок,
5 грудня 2023 року

№ 49 (20041)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Грудень
  Версія для друку          На головну
  • Постаті

«Коли літав, згадував Україну...»

Підготувала Лариса ПИЛИПЕНКО.

Фото Анатолія Кізлова

та з відкритих джерел.

Перед стартом. 1974 рік.

В Узині. 2008 рік.

Однією з найяскравіших особистостей у загоні радянських космонавтів був Павло Попович (1930-2009) — перший українець у космосі, який здійснив політ 12 серпня 1962 року. За часів незалежності вийде на навколоземну орбіту наш Леонід Каденюк, і ми складемо йому належну шану. Та вперше українська пісня «Дивлюсь я на небо…» в космосі лунатиме саме з його, Поповича, вуст. Він, людина твердої волі, сталевого характеру, був ліричним і сентиментальним, коли йшлося про рідну країну.

ПАВЛО Романович народився в Узині, що в Білоцерківському краї. Всього в робітничій сім’ї Романа Порфирійовича і Феодосії Касянівни Поповичів було п’ятеро дітей: троє синів і дві дочки. Дитинство майбутнього космонавта випало на важкі передвоєнні і воєнні часи. Відтак навчання в школі доводилося поєднувати з роботою на цукрозаводі влітку і підручним кочегара взимку. Юнак торував собі дорогу самостійно. За плечима була мрія, а в складні моменти виручали вдача та іскрометний гумор. Закінчив ремісниче училище в Білій Церкві, магнітогорський індустріальний технікум профтехрезервів і магнітогорський аероклуб. Далі були качинське військово-авіаційне училище, військово-повітряна інженерна академія імені Жуковського в москві.

Павло Попович пройшов підготовку для польоту в космос на відмінно. Найвищу оцінку тоді отримали четверо претендентів. Першими на орбіту вивели росіян Юрія Гагаріна та Германа Титова, і тільки через рік настала черга чуваша Андріяна Ніколаєва й українця Павла Поповича. Серед тих, хто наполягав саме на останніх у послідовності, був конструктор Сергій Корольов: «Хай уже першими полетять Гагарін і Титов, а ви, хлопці, уособлюватимете дружбу народів — українець і чуваш».

11 серпня 1962 року на кораблі «Восток-3» із «Байконура» стартував Ніколаєв із позивним «Сокіл», через добу, 12 серпня, — Попович («Беркут») на «Восток-4». Українець став четвертим космонавтом Радянського Союзу і восьмою людиною у світі, яка вийшла на навколоземну орбіту. Той політ до того ж був першим в історії груповим за участі двох пілотованих кораблів, ще й кількадобовим.

На орбіті Павло Романович на прохання Сергія Корольова, теж українця, заспівав пісню «Дивлюсь я на небо та й думку гадаю...». Вперше наша мова лунала в космосі! Прикметно, що й Корольов підспівував йому із землі, по радіозв’язку. Поповича потім часто запитували, чому так багато сумних українських пісень? На що той відповідав, що саме наш народ першим відбивав атаки чужоземних військ і завжди захищався від загарбників. Тож йому було не до «калинки-малинки». Чи не актуально це й нині?

Вдруге Попович полетів у космос в липні 1974 року — командиром екіпажу космічного корабля «Союз-14». Здійснив стикування з науковою станцією «Салют-3», що перебувала на орбіті. Досліджував геолого-морфологічні об’єкти земної поверхні, атмосферні утворення і явища та виконував інші завдання. За цей політ, що тривав 15 діб, 17 годин, 30 хвилин і 28 секунд, Павла Романовича нагородили другою «Золотою Зіркою» Героя Радянського Союзу.

А на рідній землі зореплавця завжди зустрічали радісно й почесно. На честь славного випускника в ПТУ №5, колишньому ремісничому училищі в Білій Церкві, де він отримав кваліфікацію столяра-червонодеревника, був відкритий музей космонавтики. Винуватець свята у книзі почесних гостей залишив перший запис — «Спасибі вам за все! П. Р. Попович» — і передав до експозиції скафандр, який використовував під час другого польоту, радіостанцію, документи, фотографії та багато іншого. Особисті речі Павла Романовича також зберігаються в музеях Житомира, Києва, Переяслава, Полтави, Білої Церкви. У спогадах працівників цих закладів Попович залишився веселим і товариським, простим і доступним. У першого космонавта-українця був рідкісний дар полонити серця людей відразу.

Цікава й неординарна особистість, Павло Романович залишив по собі багато сміливих, як для свого часу, спостережень. «Я хрещений, тож перебування в космосі тільки посилило мою віру в Бога, — міркував зореплавець. — Ми мали змогу на власні очі побачити макрокосмос. Коли звідти дивишся на Землю, вона видається маленькою цяточкою, і ти усвідомлюєш, як далеко відірвався від неї. Відчуття твоєї мізерності й величі навколишнього простору переконують (…), що існує вища за нас сила, незбагненна і величніша. Тож Бог є, Він усе бачить, і те, що відбувається на Землі, то з Його волі, бо ми забули Його та перестали шанувати».

Павло Романович оберігав і вивчав усе, що пов’язане з рідною країною. Після першого польоту він казав: «Коли літав, згадував Україну, мій рідний Узин, осокори вздовж дороги, верби над Россю, будинок, у якому ріс, рідних, друзів. І так захотілося додому…». За його ініціативи свого часу в москві був створений Клуб космонавтів-українців, де вивчали історію ракетної техніки. До кінця життя пишався своїм походженням і тією честю, яка випала на його долю. Так, 2001 року в інтерв’ю Попович наголосив: «Якщо уважно проаналізувати, космонавтика походить з України. Лишень подивіться: Кибальчич, Кондратюк, Корольов, Челомей, Янгель, Глушко… Українці зробили величезний внесок у розвиток світової космонавтики. І я українець, до того ж перший український космонавт, і я пишаюся цим».

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Загроза для аграріїв
Читати
У плані — розпродаж держави
Читати
Нарешті евакуювали
Читати
Щоб не оббивати порогів
Читати
Розслідування завершено
Читати
Ворог убиває цивільних
Читати
Гіркі наслідки війни
Читати
Скарб повернувся додому
Читати
Вічна пам’ять легендарному українцю
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове