Південна заметіль

Олександр
ВИНОГРАДІВСЬКИЙ.

Одеська область.

Державна служба з надзвичайних ситуацій у всіх ЗМІ попереджала жителів Одещини: «Погода погіршується, суне циклон, якщо є змога, не вирушайте з дому!». Але якось не вірилося, думалось: яка там зима може настати у нас на півдні та ще й на початку грудня…

МІЖМІСЬКИЙ автобус був переповнений, водій весело сповістив: «Вирушаємо!». Більшість пасажирів майже одразу заколисало, вони поринули у млосну дрімоту, решта ж замилувалася приємним миготінням сонця між рамками вікон, як на кінострічці, що обов’язково має закінчитися чимсь приємним та щасливим… Та через кілька годин сонця не стало: небо затяглося темними хмарами і посипав перший цього року сніг. Затим здійнявся вітер, закружляла хуртовина, водій перестав мугикати улюблену мелодію і дедалі напруженіше вдивлявся у трасу Одеса — Рені, що з кожною хвилиною вкривалася зростаючими переметами.

Зустрічні машини почали траплятися рідше, згодом вони застрягли у снігових заметах. Зупинився й автобус. Водій сказав, що далі рухатись небезпечно, може знести з траси. Минали години. «А скільки ж стояти? А хто нас виручить? Що з нами буде, невже замерзнемо?» — приблизно такі думки спочатку зароїлися у головах, а потім стали й озвучуватись. У когось навіть панічно. Якась жінка ніби відірваною від цього світу виявилась. Сиділа собі й натхненно говорила щось у свій телефон. Один із пасажирів підійшов ближче, став знімати відео, щоб потім показати вдома, які дивні трапляються люди. Вона ж настільки була захоплена своєю справою, що нічого не помічала. Потім з’ясувалося, що це вчителька, яка вела дистанційний урок зарубіжної літератури!

Те відео вмить розповсюдилось у соціальних мережах. Через кілька днів героїню сюжету — викладачку одеського ліцею №67 Марину Червенкову відвідали журналісти. «Я не люблю, коли мене знімають таємно, — зізналась вона. — Ніхто, мабуть, не любить. Та й не про мене треба було розповісти. Їхав із нами з відпустки на передову солдат. Надавали йому в дорогу родичі та сусіди різних продуктів, щоб із побратимами поділився. А коли ми застрягли там і сиділи майже добу, то він дістав усе, що мав, та пригостив кожного. Не забуду, скільки житиму. І учням розповідатиму».

Отака заметіль трапилася напередодні свята Миколая. Нехай той солдат та всі його побратими повернуться живими! А нам усім витримки та врівноваженості, як у пані Марини.