• Неоголошена війна

Нова стратегія, незмінна тактика та пріоритети

Михайло ВЕДМІДЬ.

МИНУЛИЙ тиждень виявився щедрим на події, одні з яких викликали надію, інші — розчарування. Президент України Володимир Зеленський здійснив візит до Латинської Америки на інавгурацію новообраного президента Аргентини Хав’єра Мілея. Там він познайомився і поспілкувався з президентами ще трьох латиноамериканських країн — Уругваю, Еквадору та Парагваю. Наведення мостів з кількома країнами Південної Америки є, безумовно, позитивним моментом і в майбутньому може стати у пригоді.

Далі Зеленський попрямував до США, де зустрівся з президентом Джо Байденом та кількома високопосадовцями. Там саме мало вирішуватися питання надання Україні допомоги на понад 60 мільярдів доларів. Але внутрішньополітичні американські «розбірки» завадили ухваленню такої пропозиції. А оголошене Байденом надання Україні чергового траншу озброєння на 200 мільйонів доларів — як мертвому кадило, навіть не підсолодило пілюлі.

Натомість наступна зустріч — з очільниками п’яти північноєвропейських країн — відзначилася неабияким позитивом. Лідери Норвегії, Швеції, Данії, Фінляндії та Ісландії заявили про повну підтримку України у борні з навалою агресорки рф та пообіцяли нам усіляку допомогу на мільярди євро.

Ще одним випробуванням для нас стало засідання Ради ЄС щодо початку переговорів про вступ України до Європейського Союзу. Палкого противника цього — прем’єр-міністра Угорщини Віктора Орбана керівництву ЄС вдалося «нейтралізувати», і рішення було ухвалено. Тож тепер, уважають експерти, за сприятливих обставин Україна через кілька років може стати частиною об’єднаної Європи.

Проте невгамовному Орбану таки вдалося відігратися й заморозити надання Євросоюзом Україні 50 мільярдів євро протягом чотирьох років — до 2027-го. Сподіватимемося, що і в цьому питанні лідера Угорщини вдасться з часом дотиснути. Хто це зробить, не так уже й важливо. Головне — результат.

А він для нас поки що не дуже втішний — понад сто мільярдів військової допомоги зависли між Вашингтоном, Брюсселем та Києвом. І це в той час, коли війна, за висловом Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного, зайшла у глухий кут. А в затяжній війні з усе ще багатою на ресурси росією Україна без допомоги західних країн може не тільки забути про перемогу, а й ризикує потерпіти поразку.

Не дивно, що на такому тлі з’являються, особливо в західних ЗМІ, різного роду публікації стосовно аналізу поточної ситуації і планів на майбутнє.

За даними газети The New York Times, американське та українське військові командування розробляють нову стратегію ведення війни з росією. США наполягають на тій, що передбачає: Україна приділить основну увагу обороні та утриманню поточних позицій, а також нарощуватиме сили та запаси зброї впродовж року. Це, вважають у Пентагоні, гарантує ЗСУ можливість відбити будь-який новий наступ окупантів. Ну а метою стратегії є створення досить переконливої загрози, що змусить росію розглядати можливість мирних переговорів наприкінці 2024-го чи 2025 року.

Німецьке видання Bild із посиланням на розвіддані та власні джерела пише, що протягом наступного року рф планує додатково захопити всю територію Донецької та Луганської областей і до річки Оскіл у Харківській області. А вже у 2025-му та 2026 роках окупувати значну частину Запорізької, Дніпропетровської і Харківської областей, включно з містом Харків.

Військовий оглядач Юліан Репке, посилаючись на слова українських військових, пише, що відвоювання окупованих територій не є зараз основною метою ЗСУ, пріоритетом стає і не захист нинішньої лінії фронту, а знищення якнайбільшої кількості російських військовослужбовців із мінімальною кількістю втрат в Українській армії. Йдеться про співвідношення втрат: «Якщо 10 до одного на нашу користь, ми підемо далі, якщо один до одного, ми відступимо». І тільки коли Україна отримає високотехнологічне озброєння, можна буде повернутися до стратегії визволення окупованих територій.

Саме про таку ймовірність розвитку ситуації розповів виданню Welt німецький експерт, старший науковий співробітник Мюнхенської конференції з безпеки Ніко Ланге. Він певен — є ознаки того, що Україна все ще має великі плани. Про це свідчить список бажаного озброєння, який наша країна надіслала до США. У статті Welt наголошується, що Головнокомандувач Валерій Залужний не був прихильником контрнаступу без підтримки з повітря, але погодився на це лише з політичних мотивів. Утім, вирішивши атакувати невеликими піхотними підрозділами, зберіг життя солдатів і виграв важливий час. За словами Ланге, Україна накопичує ресурси для нового контрнаступу 2024 року. Однією з точок початку може стати плацдарм у Херсоні. Тим паче, що в цьому регіоні майже немає російських укріплень.

А наразі на фронті більшою активністю відзначаються російські загарбники, які ведуть наступальні дії майже на всіх напрямках. Та при цьому окупанти продовжують тактику застосування «м’ясних штурмів». Зокрема, на Лимансько-Куп’янській ділянці. Про це розповів начальник пресслужби штурмової бригади «Сталевий кордон» підполковник Іван Шевцов. Він пояснив, що протягом останніх пів року тактика сил рф «залишається незмінною»: «Зараз, у зв’язку з тими погодними умовами, що панують на нашій ділянці, ворог менше застосовує техніку під час штурмів. В основному в бій ідуть звичайні солдати. Це маленькі групи до 10 військовослужбовців. Шлях до лінії зіткнення вони долають пішки, протягом 3,5-4 км по два військовослужбовці. Зазвичай вони підтягуються близько 300-400 м до наших позицій. Їх там накопичується до 10 чоловік, і потім вони йдуть у так званий м’ясний штурм. Одразу після них накопичується друга десятка, і вони так само штурмують».

Окрім того, Шевцов зазначив: «Постійна зміна дати взяття Куп’янська військами рф не підкріплена жодним просуванням на даній ділянці фронту… Ми даємо відсіч, і я гадаю, що так буде і в подальшому».

Сподіватимемося на це і ми.