• Слід на Землі

Доля, наче крила

Інна Омелянчук.

ПРОФЕСОР Олександр Галич часто порівнював свою долю з крилами птаха. Бо одне його «крило» змужніло на Заході України, інше загартувалося на сході. В серці цього великого як у прямому, так і в переносному сенсі чоловіка жила єдина наша держава, яку він, власне, й уособлював у собі.

Перший у незалежній Україні доктор філологічних наук, літературознавець, заслужений діяч науки і техніки, відмінник освіти України… І цей перелік можна продовжувати.

Втім, головними чеснотами Олександра Галича, що вивищувалися над оцим послужним списком, були Інтелігентність та Людяність. Саме так, із великої літери.

…10 березня цього року він відійшов у Вічність тихо й несподівано, наче не хотів завдавати нам усім зайвих турбот та клопотів — війна ж бо… Але разом із ним пішов цілий світ — ні, Всесвіт! Всесвіт Олександр Галича — звучить, чи не так?

«Він був для мене не лише чоловіком, із яким ми прожили в парі десятки щасливих років, а й колегою та вірним другом. Тепер щодня вчуся жити без нього: але ніяк не йде мені та надскладна наука», — зізнається вдова Олександра Галича доктор філологічних наук за спеціальністю «Журналістика» Валентина Галич.

А починало подружжя торувати шлях у науку в Рівненському державному педагогічному інституті далекого 1978-го. Тут затрималися на два десятиліття, аж поки не отримали запрошення на роботу до Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Тож 1998-го переїхали: Луганщина — мала батьківщина Олександра, а сусідня Донеччина — Валентини Галичів. Рідна земля окрилювала й надихала: науковий політ був високий і професійний. Олександр Галич поставив на крило сотні молодих науковців, які понесли в українську науку непересічно глибоку за суттю школу професора Галича. Олександр Андрійович був витонченим і, я б навіть сказала, рафінованим науковцем: понад 500 ´рунтовних досліджень, опублікованих в Україні та за кордоном, 20 підручників, за якими сьогодні навчаються майбутні філологи…

2014-го, щойно тільки ворожий чобіт ступив на нашу землю, Галичі залишили своє помешкання в Луганську, солідну бібліотеку й приїхали до Рівного. Щоб уже в зрілому віці розпочати життя спочатку. Вони сповна скуштували переселенської долі, але не зламалися — готували майбутніх журналістів. От уже й точно: коли говорять гармати, музи таки не мовчать!

Днями на будинку, де жив Олександр Галич, на вулиці Буковинській, 5А, в Рівному, урочисто відкрили меморіальну дошку пам’яті. Зібралися його учні, колеги, друзі. Світлий глибокий проникливий погляд професора зі сторінок відкритої книги — хіба могла бути іншою пам’ять про людину, яка понад усе любила не себе в науці, а науку в собі?

У тому погляді зійшовся весь його величезний і неповторний Всесвіт. І щира, по-дитячому незрадлива та лірична душа, яка завжди прагнула справедливості.