• З редакційної пошти

Про «світле» минуле

Анатолій ГАЙВОРОНСЬКИЙ.

с. Спаське

Дніпровського району

Дніпропетровської області.

ТРАПИЛИСЯ мені люди мого віку, які не могли приховати ностальгії за колгоспним ладом. То для них, а також для молоді трохи історії.

Чи знаєте ви, приміром, чому селяни в СРСР вирубували у своїх присадибних садках фруктові дерева? Та тому, що комуністи запровадили драконівські, непосильні податки на них. На кожне дерево і навіть на кожне деревце. Не маєш грошей платити? Не біда. Брали «натурою» — вовною, м’ясом, молоком, яйцями, овочами і тими ж фруктами. От чоловіки і хапалися за сокири. Рубали і плакали, а жінки ще більше. Адже вирубували яблуні, груші, сливи та вишні, які ще їхні діди саджали.

Також моя мама згадувала, як зобов’язували вивозити на колгоспні поля… відходи з нужників. Як добрива. Селяни самі мусили клозет вичистити, а вичищене в степ, куди бригадир вкаже, вивезти. Або й винести, якщо не маєш чим вивезти. Нікого не хвилювало, як це ти робиш. Але віддай, вивези, і квит.

Нарешті, чи знаєте ви, що рідна держава обкладала всіх колгоспників, які мали корів, натуральним податком — 220 літрів на рік? Умри, але здай. Горбиться селянська родина на корову, щоб діточок прогодувати, однак молоко здавай на заготівельний пункт. Якщо хто не в курсі, як воно, те молоко, людям дістається, спробуйте день косою помахати, щоб на сіно накосити. Я махав, знаю. А сіно потім скиртувати не пробували? Теж скажу, що не ложкою за столом сьорбати.

А якщо ви тримали бодай десяток курей, то улюблена держава робітників і селян знову тут як тут: зобов’язувала здати 180 — 250 яєць на рік. Бо своїми забезпечити пролетаріат країна рад ніяк не могла. Точнісінько так і на кожну свиню, з якої потім мусиш здерти шкуру і здати на чоботи та портупею, також існував податок.

Це все на додачу до важкої і виснажливої, з раннього рання і до темної ночі, роботи в колгоспі. Вам доводилося полоти і проривати буряки? Це не розгинати спини, поки не дійдеш до кінця рядка. Після третього, четвертого ти її уже й не розігнеш. Або хто знає, що таке постійна робота біля корів, телят або свиней? Це з четвертої ранку і до заходу сонця щодня без вихідних. І практично задарма, бо що таке 40-60 рублів платні на місяць? І лише з 1966 року почали платити. А до того цілих 36 літ колгоспники гарували за так звану натуроплату. За «трудодні», якщо й це хтось забув. Спромігся заробити за день той трудодень — в урожайний рік восени отримаєш на нього, в кращому разі, два кілограми зерна. Частіше виходило менше. Частіше в середньому 600 грамів. Особливо коли не виробив за сезон належної кількості трудоднів. А хочеш ще й гроші готівкою мати, то продавай нараховане тобі збіжжя колгоспу. За ціною вдвічі нижчою, ніж держава його в колгоспу купувала.

Запитаєте, як же люди не тікали з такого «раю»? О, тікали, ще й як! Не всім, проте, аж ніяк не всім це вдавалося, ось у чому річ. Адже в Радянському Союзі, де так «вільно дихала людина», селян зробили кріпаками. Виїзд із колгоспу практично був заборонений. Неможливий. Бо паспортів селянам не видавали. А куди ти поткнешся без паспорта?

Моєму батькові поталанило. Підлітком колгосп направив його вчитися на тракториста у Старобешеве. Після навчання відразу забрали служити в армії. А після армії за «комсомольською путівкою» завербували «піднімати цілину». Це вже, хочеш чи не хочеш, а паспорт видай. З паспортом же куди душа забажає, туди й вирушай потім. Так наша сім’я вирвалася з колгоспу і опинилася в державному підприємстві — радгоспі.

Радгосп же — це вже зовсім інша річ. Хоч платили теж мало, але все ж не мізерні копійки. А головне, пенсійний стаж ішов державний, а не колгоспний. Бо знаєте, що таке колгоспна пенсія? Це 12-18 рублів на місяць. А хто за свій вік так і не спромігся досягти необхідної кількості трудовиходів на роботу, нараховували лише п’ять чи тільки три рублі. Як хочеш, так і доживай на них.

Я міг би ще багато чого сказати навздогін радянському колгоспному ладові, але не велика це радість — бути свідком «світлого» минулого…