Архів
Вівторок,
6 лютого 2024 року

№ 6 (20050)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Лютий
  Версія для друку          На головну

Схаменутися, поки не пізно

Микола ЯСЕНЬ.

Дніпропетровська область.

Заступник голови обласного громадського об’єднання «Дніпровський пасічник» Дмитро Любченко звернувся до аграрників Дніпропетровської області із закликом, суть якого висловив коротко і ясно: «Засилля соняшнику — згуба для землі та бджіл!» Дмитра Миколайовича спонукав не мовчати той факт, що як фермери, так і великі господарства всього регіону під час нинішньої весняної сівби збираються орієнтуватися передусім на олійні культури.

ВТІМ, такі наміри і тенденції не лише придніпровцям притаманні. «Структура посівів ярових буде сформована під упливом фактору прибутковості, — прогнозує гендиректор компанії «УкрАгроКонсалт», яка аналізує сільгоспринок, Сергій Феофілов, — відтак поточний стан справ показує, що перевагу надаватимуть таки соняшнику». Також слід ураховувати такий момент: насіння ще й дає змогу одержувати додану вартість при його переробці. А це тепер для вітчизняного аграрного сектору справді неабиякий аргумент.

Інша річ, що останніми роками село якось охоче і покірно майже геть відкинуло застереження та рекомендації агрономів щодо частки соняшнику в сівозмінах. Ще недавно Любченку доводилося часто мандрувати територіями не тільки Дніпропетровщини, а й сусідніх Запорізької та Херсонської областей. І, коли подорожував у серпні, очі йому сліпило суцільне жовте цвітіння на полях. «Та скільки ж можна?!» — у відчаї запитує Дмитро Миколайович. І прямо говорить про те, що ось так ставляться лише до чужої землі, а не до власної. Адже ще у позаминулому столітті агроном В. Богданович, говорячи про основні культури, що домінували в ті часи на Полтавщині, писав про появу там соняшнику: «Сіяти його заходилися в Лубенському повіті на орендованих землях, які не шкода — не свої». То чи не виходить так, що, здійснивши аграрне роздержавлення в Україні, ми передаємо сільгоспугіддя у власність господарям, які є дбайливими та ефективними хіба що на словах?

І сьогодні у своєму «дружньому посланні» землякам-аграрникам Дмитро Любченко нагадує, що вже двісті років і сільгоспвиробники-практики, і вчені-агрономи наполягають повертати соняшник на попереднє місце не частіше, ніж через 8-10 років. Він же неабияк виснажує землю. А ми на початку ХХІ століття заходилися сіяти мало не соняшник по соняшнику... Крім того, яким би це комусь не видавалося дивним, ця культура губить і бджіл також — ось у чому полягає теперішня ще складніша проблема, до якої чи не першим, принаймні на Дніпропетровщині, привертає увагу пасічник Любченко.

— Рік на рік не приходиться, — розмірковує Дмитро Миколайович, — але минулий видався дуже показовим. Увесь торішній квітень був холодним, тому, коли нарешті прийшло тепло, взяток так званого травневого меду, головним чином із білої акації, тривав недовго — днів вісім-десять. Кожна бджолосім’я встигла наносити не більш ніж 35-40 кілограмів меду. Розумні пасічники могли дозволити собі відкачати щонайбільше половину. Хоча травневий мед найбільше в ціні.

І далі Любченко пояснює, в чому річ. Протягом останніх кількох років Україна, по суті, перебуває у стані земельної лихоманки: повсюдно із краю в край розорали колишні невгіддя, ба навіть цілі екосистеми — ті ж балки чи переліски, луки та пасовища і тому подібне. Незайманих площ сьогодні практично не залишилося. Внаслідок цього збору з різнотрав’я, що настає по закінченні травня, нині практично нема. Адже колишнє буяння польових рослин, які своїм щедрим цвітом годували бджілок, щезло дуже швидко. Тож від початку літа й аж до пори соняшнику комахи у прямому значенні голодують. І забрати в них увесь травневий мед означає приректи на загибель.

— Ситуація нині така, — пояснює Дмитро Любченко, — що основна медоносна база звелася тільки до двох монокультур — ріпаку й більшою мірою соняшнику. А він надто виснажливий не лише для землі — важкий і для бджіл також. Уже місяця через півтора «напівпростою» та напівголодного існування комахи неминуче слабшають, стають кволими та вразливими до справді тяжкого збору нектару з головок соняхів. Надміру перевантажене ними довкілля згубне, таким чином, і для невтомних золотокрилих трудівниць. На соняшникових медозборах їх нині гине втричі більше, ніж траплялося раніше.

Так, цитуючи класика, не той тепер Миргород, Хорол-річка не та. Не сіють, як колись у колгоспах, на значних площах еспарцет, люцерну та конюшину. Згортання тваринницької галузі вилилось у скорочення земель, зайнятих під кормовими культурами-травами. Та й вирощування, скажімо, гречки звелося до мінімуму. А бджоли, підводить риску один із лідерів спільноти пасічників Дніпропетровщини, як і багато інших живих істот, належать до тих, що в умовах монобази вироджуються. Причому це відбувається вже сьогодні, бо належного раціону для їх повноцінного існування катма!

Ось чому лунає заклик Дмитра Любченка схаменутися, поки не пізно. І збагнути й затямити: якщо бджоли загинуть, навіть якщо їх просто стане менше, то й соняшник сіяти відпаде можливість. Бо не буде кому його ефективно запилювати, тим паче на настільки надмірних площах, як нині в нас практикується наперекір здоровому глузду. Тож не стане не тільки такого унікального продукту, як мед, а й запашної української соняшникової олії.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Аптеки на колесах
Читати
Повернулися додому
Читати
Збитки неосяжні
Читати
Закордонне лікування — не більше року
Читати
Для розвитку підприємництва
Читати
Тарифи поки що не зростуть
Читати
«Труба» — у держвласності
Читати
Кібератак побільшало
Читати
Iнформація доступна кожному
Читати
Кошти на АПК та соцзахист
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове