• Забуттю не підлягає

Українські Фермопіли

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

Бій поблизу станції «Крути», що відбувся між 4-тисячним підрозділом російської червоної гвардії та київськими курсантами і козаками «Вільного козацтва», що нараховували близько 600 воїнів, порівнюють із битвою трьохсот спартанців при Фермопілах. Це місце, де українська вдача і незламний дух зупинили криваву москву і дали шанс молодій українській державності. Два роки тому в ці краї знову прийшов той самий ворог: російські колони через Ніжин намагалися прорватися до Києва. І, як 104 роки тому, їх зупинили українські герої, вигравши для столиці можливість оговтатись і перейти в наступ.

НА СТАНЦІЇ «Крути» у пам’ятний день біля меморіалу другий рік нема звичних наметів із кулешем та гарячим чаєм, строкатих штандартів проукраїнських організацій, молоді в одностроях: не той час. Більшість із тих, хто завше приїздив у Крути, — на фронті. Проте музей, про закриття якого свого часу ходили чутки, існує, його двері відчинені для відвідувачів.

Цього року 29 січня біля Меморіалу героям Крут було не людно. Заупокійну Літію за загиблими героями правило духовенство Православної церкви України на чолі з єпископом Чернігівським і Ніжинським Антонієм (Фірлеєм). Напередодні відбулась ще одна визначальна подія — у 150-літній Свято-Михайлівській церкві вперше за багато років відправили Літургію українською мовою. Цей красень храм, що дивом пережив більшовицьку окупацію, пам’ятає отця Миколу Ширяя, який на початку 1922 року приєднав тутешню громаду до Української автокефальної православної церкви. Він також українізував парафії у Хорошому Озері, Сиволожі, Сваричівці, Буримці, Ічні, Крупичполі, Борзні, Ніжині та інших містах і містечках краю. Згодом Микола Ширяй став єпископом Ніжинським. Минуло не так багато часу — всього 102 роки — і в Крутівський церкві знову моляться рідною мовою.

Тут, у Крутах, як ніде відчуваєш історичні паралелі, роль та вагу українських добровольців — тоді, нині і повсякчас.

«Поле бою залишилося за українцями, вони зазнали значно менших втрат, ніж ворог, — вважає поет, публіцист та офіцер Третьої Штурмової бригади Олексій Бик родом із колишнього Сосницького району. — Змушені були відступити через те, що у Києві почалось більшовицьке повстання на заводі «Арсенал», а в Ніжині на бік червоних перейшов курінь імені Шевченка. Однак крутянці відступили організовано, висадивши за собою у повітря міст. Командир крутянців Аверкій Гончаренко продовжив боротьбу за Україну навіть після поразки національних визвольних змагань початку століття. Саме так потрібно розуміти нашу історію — як звитяжну та героїчну, без зайвого трагізму і плачів».

Багато хто вважає, що місцем розстрілу крутянців є сучасний пантеон. Насправді славетний письменник і публіцист Ігор Качуровський (1918-2013), який народивсь у Ніжині, спираючись на численні свідчення місцевих старожилів, писав про те, що розстріл і катування українських добровольців відбулись у полі між селами Прохори і Хороше Озеро. Це місце відоме під назвою «Мокре поле».

Після закінчення екзекуції більшовики під страхом смерті заборонили місцевим жителям ховати тіла закатованих. Утім, священник із сусіднього села Печі та селяни викопали велику могилу на кладовищі в Печах, вистелили її полотном і поховали 17 полеглих юнаків.

У березні 1918 року, після вигнання більшовицьких нападників, останки героїв перепоховали на Аскольдовій горі в Києві. Один із загиблих лишився спочивати в рідному селі — на кладовищі в Печах. Нині тут лежить кам’яна плита. Втім, було б правильно, якби місцева громада спромоглася встановити на цьому місці козацький гранітний хрест на знак ушанування пам’яті й загиблих студентів, і добровольців із навколишніх сіл, які у складі «Ніжинського вільного козацтва» їх підтримали і чиїх прізвищ ми вже ніколи не дізнаємось.