Архів
Вівторок,
27 лютого 2024 року

№ 9 (20053)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Пост здоров’я
  Версія для друку          На головну

Про що кричать аграрії?

Інна ОМЕЛЯНЧУК.

«Узимку, питаєте, що робимо? Молоко, м’ясо, зерно продаємо, хліб печемо. Словом, без діла не сидимо», — ось так, коротко та конкретно, задовольняє мою цікавість директор ПСП «Розвазьке», що в Ост-розькому районі Рівненщини, знаний сільгоспвиробник Петро Ягодка.

Не підводить «шосте чуття»

ЯКІ ТІЛЬКИ часи не випало пережити йому разом із працьовитими земляками, а тепер іще й війну! І хоча господарство, яке він очолює понад чверть століття, тилове, подих війни впритул відчувають і тут. Каже, практично нікому вже сісти за кермо комбайна та трактора: всі працездатні чоловіки стали на захист Вітчизни. Чимало з них, на жаль, повернулися в рідний край «на щиті»…

Однак Петро Іванович, (на фото) який розміняв уже восьмий десяток, не втрачає ані фізичної форми, ані віри в нашу перемогу. І робить усе від нього залежне, аби і фронту допомогти, й родинам тих, хто так міцно тримає над нами небо. Щоб наперекір ворогам колосилось українське збіжжя...

Внутрішній голос щороку підказує йому, чого й скільки покласти в землю, аби втриматися «на плаву». Торік якесь шосте чуття порадило посіяти на ста гектарах угідь овес, тоді як інші зробили «королевою поля» гречку (пригадуєте, як вона, було, й до ста гривень за кілограм доходила?). Нині ж на прилавках магазинів бачимо її по 20-25 гривень. А з поля, каже Петро Ягодка, і по 6 тисяч за тонну аби продати — отака, у мінус самим собі, арифметика…

Близько 60 відсотків українських фермерів нині працюють у мінус, стверджують аграрні експерти. «Справді, ціни на зерно нині майже вдвічі нижчі, ніж до війни. І кукурудзу, і пшеницю вже навіть по 5 тисяч за тонну продати важко, та ще й самим треба відвезти щонайменше за 170 кілометрів, — резюмує Петро Ягодка. — Але ми чимало хліба печемо у власній пекарні, реалізуємо його у всій окрузі, ще й у Рівному, частину зерна людям на паї видаємо. А ось овес нас неабияк виручає: його забирають зі складу по 6700 за тонну. Ця культура нині у попиті: овес незамінний, приміром, у дитячому харчуванні, бо має антиалергічні властивості. А родить він у нас приблизно 60 центнерів на круг».

Словом, у «Розвазькому» не втрачають оптимізму і готуються засіяти всі 1200 гектарів ріллі (вже запаслися добривами, ціни на які стабілізувалися). Як-не-як, а 700 голів ВРХ утримують.

«Земля не облогуватиме за жодних обставин. Вистачить у нас сили волі, щоб і засіяти ниву, й належно доглянути, й урожай зібрати», — впевнено каже Петро Ягодка.

При цьому господарство ще жодного разу не скористалося державною підтримкою — покладаються лише на власні сили та можливості.

Скопіюйте підходи в німців!

ТЕ Ж саме стосується і сусіднього ТОВ «Кунівське», що в Ізяславському районі Хмельниччини. Очолює його кандидат сільгоспнаук Віктор Щербачук (на фото на 1-й полосі), Тамтешня «фішка» — органічна продукція. Ревінь, малина, полуниця, пшениця, кукурудза, ріпак, цукрові буряки, соя — все це вирощують без грама хімії, технологічний ланцюг суто натуральний. Так, це затратно: з однаковою собівартістю вирощування органічна пшениця родить до 5 тонн із гектара, а оброблена хімічними засобами на цих самих землях — близько 10 тонн. Коштує ж і та, і та тепер однаково — до 5 тисяч за тонну. Але це, власне, український феномен.

Тоді як європейські ціни на органічну продукцію в рази вищі від тих, які платять за вирощене промисловим способом. Бо Європа, буквально розуміючи фразу «ми є те, що ми їмо», на рівні простого споживача готова платити за органічні харчі більше. А низька купівельна спроможність українців — чи не головне, що стримує розвиток повноцінного ринку натуральних продуктів. Проте не тільки це.

«Моя мрія — збудувати завод із переробки органічного молока: хочу, щоб наші діти й онуки пили саме таке, а ще їли натуральні йогурти та сири. Так, для цього потрібні немалі інвестиції. Але ж вони повернуться найціннішою валютою — здоров’ям нації. Як на мене, відновлення України варто починати саме з цього», — переконаний Віктор Щербачук.

Нині ж майже все вирощене відправляють до Німеччини: саме там зосереджено 80 відсотків заводів із переробки органічної продукції в Європі. Тобто і додана вартість залишається в цій і без того не бідній країні (вже не кажу про робочі місця та податки). Усе це могло б затриматися в Україні, якби бодай задля старту створили певні преференції для виробників і переробників органічного. Бо як можуть вони конкурувати з тим-таки німецьким фермером, який отримує від своєї держави дотацію в розмірі 600 євро на гектар органічного і 300 — на гектар традиційного виробництва? Та ще й у вкрай не прогнозований воєнний час?

Невже так складно не розпилювати кошти на малозрозумілі та часто міфічні «програми підтримки села», а скопіювати підходи в німців? І сформувати дотацію на гектар ріллі, яка обробляється, на літр виробленого молока? Тоді й поголів’я не скорочуватиметься (сьогодні ці процеси набули загрозливих масштабів), бо сам підхід мотивуватиме господарів. І зовсім не треба «винаходити велосипед»… Про це з перших років незалежності України кричать усі аграрії, та їх, на жаль, і досі не чують на Печерських пагорбах.

Ще одна проблема — перевезення сільгосппродукції, в тому числі органічної, через кордон. І вона, на жаль, наростає, наче снігова куля… От і виходить, що тепер, коли наші кордони з ЄС перекриті, від завантаження продукції до її прибуття у місце переробки минає щонайменше місяць.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Пенсії проіндексують
Читати
Демобілізація строковиків
Читати
До уваги випускників
Читати
Знищені техніка та інфраструктура
Читати
Пільги для військових
Читати
На варті українського неба
Читати
Поступово відновлюються
Читати
Спритники дурять людей
Читати
Побільшало мільйонерів
Читати
Спрощено бюрократичну тяганину
Читати
Водний шлях найзручніший
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове