• Незламні

Iз тих, хто наближає Перемогу

Віталій НАЗАРЕНКО.

Фото з архіву
Станіслава Шевельова.

Прикордонник, кінолог, кулеметник, піротехнік — це все про мужнього жителя Чернігівщини Станіслава Шевельова. За кілька місяців до повномасштабної війни він придбав хату та землю у віддаленому селі, щоб побудувати там центр для навчання собак. Але вторгнення російської орди внесло корективи, і чоловік спершу став добровольцем-спецпризначенцем, а потім професійним сапером.

_{Найвідданіші й найсумлінніші}

МИ розмовляємо зі Станіславом на подвір’ї старенького обійстя. За високим парканом посеред двору — добротні вольєри з німецькими вівчарками. Навкруги — роздолля! Таке мальовниче місце чоловік обрав для розвитку справи свого життя — центру для навчання собак.

Професію кінолога чоловік опанував іще в армії. «Служити почав 1999 року, потрапив у прикордонні війська за призовом, — розповідає Станіслав. — Дев’ять років був у їхніх лавах». Перша собака — німецька вівчарка. Стас каже, що тварина обрала його сама. «Треба віддати їй належне: вона виховала в мені кінолога, — усміхається чоловік. — Навчила й показала, як повинен працювати пес».

За словами Станіслава, не всі собаки підходять для тих чи інших завдань, так само як і люди. За своє життя чоловік зустрічав і тренував їх багато, зокрема і відомого пса Патрона, та все ж улюбленою залишається німецька сторожова. Кінолог повинен мати неабияке терпіння і сміливість. На думку Станіслава Шевельова, цю професію може опанувати не кожний.

Після дев’яти років служби із собаками на кордоні чоловік вирішив зайнятися приватною практикою. У 2015-му йому запропонували посаду начальника кінологічної служби в облуправлінні ДСНС. Через три роки, після закінчення контракту, — знову «вільні хліба» і започаткування власної дресирувальної школи. Однак згодом плани довелося змінити.

_{Оборона Чернігова}

КОЛИ почалася велика війна, Станіслав не став чекати, поки йому принесуть повістку, а першого ж дня взяв у руки зброю і став на захист свого міста.

— 24 лютого о 5-й ранку подзвонив товариш і сказав, що почалось... Я скочив у машину і поїхав у Чернігів, звідки забрав доньку, привіз її в село і повернувся назад, — оповідає свою воєнну історію чоловік. — Коли приїхав у місто, то побачив багато різношерстого люду зі зброєю в руках. Іти абикуди й аби до кого не хотілося, згодом дорогою зустрів добре споряджених бійців. Підійшов до них, представився й запитав, чи можна з ними. З’ясувалося, це були хлопці з Сьомого центру Сил спецоперацій (ССО). Запитали, що маю із собою. У мене була тільки рушниця. Зважаючи на мою статуру, призначили кулеметником. Але на той час у підрозділі стріляти не було з чого.

Щоправда, опісля кулемет у «Шеви» (такий позивний дали йому побратими. — Авт.) таки з’явився. Це був трофей із російського «Тигра». Ворожу машину спецназівці підбили поблизу Халявина. До речі, основу Сьомого центру ССО становили учасники українського Добровольчого корпусу «Правий Сектор», а командував чернігівським підрозділом досвідчений військовий Володимир Число. Це було одне з найбільш боєздатних та вмотивованих формувань, які обороняли Чернігів. Відтак підрозділ, у якому воював «Шева», перебував у найгарячіших точках та виконував найскладніші завдання.

— Першу ніч ми провели за розпорядженням голови міста в мерії, бо очікували висадки десанту на площі, і нас залишили обороняти будівлю, — пригадує Станіслав Шевельов. — Зранку підрозділ відправили в мікрорайон ЗАЗ. Там ми пробули дві доби й обзавелися трофеями. Пізніше нас спрямували на Киїнку, звідки очікували прориву ворожих колон на Чернігів. Періодично наші штурмові групи виїжджали по всьому місту.

Тоді захисники втратили бійця-добровольця з росії із позивним «Пітер» — він потрапив у полон до окупантів, і донині його доля залишається невідомою.

_{Нова професія}

ПІСЛЯ відбиття загрози на Чернігівщині Станіслав у складі тієї ж групи добровольців ССО вирушив під Донецьк, на Авдіївський напрямок.

— Там був найгарячіший бій, він тривав майже добу, — розповідає «Шева». — Ми працювали спільно з морськими піхотинцями. Командування повідомило, що наша артилерія пошматувала ворожі позиції, тож треба просто зайти на зачистку, позбирати зброю тощо. Фактично ж 30 чоловік послали проти добре укріпленої роти, яка була посилена танками, БМП і САУ, що стояли в капонірах. Крім того, по нас працювали мінометні розрахунки, дрони і кулемети. Тоді загинуло багато морських піхотинців, у нас один боєць пропав безвісти, а решта дістала ушкодження.

Біля Авдіївки Станіслав зазнав осколкового поранення та важкої контузії, відтак — розрив барабанних перетинок і втрата слуху. Після відновлення та реабілітації доброволець знову повернувся на службу. В ССО він опанував нову професію — піротехніка. Після завершення навчання в 142-му центрі ССО «Шева» перевівся до Ніжинського окремого інженерного центру на посаду сапера. Нині він перебуває на ротації на південному напрямку, де командує групою розмінування. Мріє про якнайшвидшу перемогу і повернення до улюбленої справи — тренування чотирилапих.