Щедра кам’яна Федашова криниця

Михайло

ХАЩІВСЬКИЙ-ГУЙ,

натураліст.

с. Городище
 Самбірського району

Львівської області.

ВЕСНА! Кожного разу зустрічаю її з якимсь хвилюванням. Ось і сьогодні, ніби на крилах, прилетіла моя 65-та. А зустрічаю її, ніби 20-ту.

Мимоволі у пам’яті зринуло дитинство. Згадалася Федашова криниця, тесана у камені. Яким би посушливим не було літо, ніколи не меншало у ній зуболомної найсмачнішої води. У кожного є своя криничка, і кожен переконаний, що вона найліпша.

Федашова криничка не має ні цямрин, ні огорожі. День і ніч енергійно борсається її маленьке серце. Приходжу до неї і восени, і взимку, а воду п’ю найспекотнішої пори, коли приїжджаю в гості до брата Василя. Літо й тепло асоціюються переважно з добром!

З цієї кринички починається моя мала батьківщина. Вода, витікаючи через надщерблений камінь, безтурботно і радісно жебонить пісеньку про спокій, дитинство й життя.

Не одну пісню склав народ про криницю — «Копав, копав криниченьку...». І пісні, і прислів’я, і різні перекази та легенди. Існує, наприклад, переказ, що Богдан Хмельницький, буваючи в Суботові, над усі напої любив випити джерельної води.

Улюблені в Україні слова — «криниця», «керниця», «колодязь» — увічнені в назві багатьох населених пунктів.