• Сільська  глибинка

Укорінені в рідну землю

Інна ОМЕЛЯНЧУК.

Рівненська область.

Сім кілометрів шляху від Федорівки до Великих Межиріч, що є центром однойменної громади на Рівненщині, здаються вічністю. Дороги тут просто нема, залишився хіба напрямок.

_{Все зупинила війна}

ЩОПРАВДА, на центральній садибі все по-іншому: гладеньким дорожнім полотном машина несеться, мов пір’їнка. Голова Великомежиріцької територіальної громади Оксана Слободенюк пояснює, що цей кілометр шляху по селу зробили коштом місцевого бюджету в 2021-му. А ось щодо згаданих семи кілометрів, то вони є частиною дороги державного значення Т1812 «Немовичі — Березне — Великі Межирічі — Федорівка», — загалом це 34 кілометри. На початку лютого 2022-го вже навіть почали вивозити відсів: держава ж бо виділила на капітальний ремонт 780 мільйонів гривень. Та все зупинила війна…

Звісно, нікому не хочеться, у прямому значенні, залишати тут колеса. Втім, люди розуміють: там, під ворожими бомбами та артилерією, значно важче. Тому пересуваються на підводах та, щойно дозволить погода, — на велосипедах.

…До жовтогарячого маркету, що в самому центрі села, вправно під’їздить пенсіонерка. Знайомимося: це 73-річна Софія Рибкіна (на фото). Жінка чверть століття пропрацювала продавцем.

«Із мамою Олега та Юрія Татарина (Юрій — голова правління Великомежиріцького споживчого товариства. — Авт.) ми працювали в магазині в 1993 році, а їхній тато тоді був головним бухгалтером нашого споживчого товариства, згодом очолив овочесушильний завод, — гортає пані Софія сторінки власної пам’яті. — На жаль, нема вже ні тата, ні Олега… Але Юрій гідно продовжує справу родини і опікується мамою».

І додає — сьогодні в магазині є все, чого душа забажає, колись у селі такого вибору й близько не було. Щоправда, каже, на пенсію розміром 3700 не розженешся, але інколи тішить себе смаколиками: треба ж мати в цьому непростому житті хоч якусь віддушину.

_{Перебоїв із продуктами не було}

У НАШУ розмову несподівано «втручається» голосистий шкільний дзвоник: сільський храм науки поруч. І вже за хвилину-другу маркет наповнює дітвора. Вишиковуються в чергу до двох кавових апаратів (одного вже замало), щоб узяти капучино, чай чи каву. На додачу — тістечко або печиво.

«Наш маркет — справжній магніт не лише для жителів Великих Межиріч, а й сусідніх сіл. Він відчинив двері у переддень нового, 2022-го, року. Та лише неповних два місяці судилося попрацювати без війни. Втім, перебоїв у його роботі та з доставкою продуктів не траплялося. Добре, що кооператори його відкрили і розвивають», — радіє й голова громади, яка частенько тут буває.

«Середньомісячний товарообіг уже сягає 1,3 мільйона. Намагаємося слухати і чути людей та оперативно реагувати на їхні споживчі потреби», — розповідає Юрій Татарин (на фото).

Цікавлюся, чи виправдав себе твердопаливний котел, який, за прогнозами, мав споживати не більш ніж 50 кВт електроенергії на місяць і окупитися через два сезони.

«Так і є, понад 50 ще не було. І котел уже окупився, — підтверджує Юрій Татарин. — У планах — модернізація комплексу, цілком імовірно, аби здавати в оренду підприємцям. До речі, їх у громаді 26: хтось виготовляє будматеріали, хтось розвиває торгівлю».

_{Iсторія і сучасність}

МІСЦЕВІ податки у Великомежиріцькій ОТГ порівняно невисокі: на нерухомість для юридичних осіб — один відсоток, земельний — три. Бо і в голови, й у депутатів є чітке розуміння: нині треба дати можливість вижити всім. Саме з таким, раціональним, підходом, підраховуючи кожну гривню, формують бюджет. Попри те, що не мали жодної копійки військового ПДФО, у 2023-му спрямували до оборонної скарбнички області 2 мільйони власних коштів.

От і виходить, що територіальна громада, яка тепер об’єднує 16 небагатих сіл із вісьмома тисячами жителів, тримається на плаву, навіть незважаючи на те, що не має ані потужних агроформувань, ані виробництв. Із реальних секторів економіки, які систематично наповнюють скарбницю, — тільки кооперація. Між іншим, Великомежиріцьке споживче товариство торік сплатило 1,8 мільйона гривень податків. Власне, кооперація тут із традиціями, що сягають корінням глибини століть. Приміром, напередодні Першої світової війни тодішнє містечко Великі Межирічі стало відомим завдяки великим ярмаркам, які збиралися щонайменше 20 разів на рік. Має свої традиції і місцеве самоврядування: Великі Межирічі здобули Магдебурзьке право 1605 року! А перша згадка про це поселення поміж річок датується… 1544 роком! Ось така в цій місцині історична енергетика.

Із таких глибинок і складається наша єдина та неповторна країна. А ще тут відчуваєш потужну силу національного духу. І непереборну міцність укорінення людей у рідну землю, постійну «прописку» до якої ти назавше дістав із молоком матері…

Понад 400 найкращих представників громади захищають Україну на фронті. Вірю, коли переможемо в цій страшній війні, про наше покоління скажуть: «Це ті, хто втримали Україну». Дуже хочеться, щоб саме так і написали у підручниках історії. А дороги відбудуємо.