• З приводу

Втрачаємо країну

Віталій НАЗАРЕНКО.

Три судді Бобровицького районного суду — Наталія Булига, Валентина Козюра та Валентина Бойко одним ударом казенного молотка, причому без встановлення фактичних обставин, на стадії підготовчого судового засідання спробували закрити справу проти колишнього воєнкома Олега Олешка. Це, певна річ, змусило Чернігівську апеляцію дати належну оцінку дій цих служителів Феміди і поновити розгляд справи.

ЩОПРАВДА, розглядатимуть її вже не в Бобровиці, бо там, як виявилося, залишилась тільки одна суддя, не причетна до цієї справи, а колишній воєнком хоче, щоб судила його ціла колегія. Втім, мова не про це. А про те, що судді, які за рік на посаді стають офіційними гривневими мільйонерами, спокійно виносять сумнівні рішення, не несуть за них відповідальності, продовжують користуватися пільгами, мають статус недоторканності та пожиттєве утримання. Тож і виникає логічне запитання: а яка ціна суддівської мантії і чи можлива вільна Україна без справедливого судочинства?

За даними сайту «Слідство Інфо», від початку повномасштабного вторгнення на пенсійні виплати суддям держава витратила понад 5 мільярдів гривень. Багато це чи мало в масштабах країни? Ось що про це говорить офіційна статистика. В Україні пенсії одержують 10,69 мільйона осіб. На ці виплати держава витрачає близько 600 мільярдів гривень. На перший погляд, 5 мільярдів гривень, які йдуть із бюджету на довічне утримання суддів, є краплею в морі, але якщо врахувати той факт, що на тлі 10,69 мільйона пенсіонерів 5 мільярдів гривень було розподілено між 3639 суддями, то цифри вражають! До того ж в юридичному плані поняття «щомісячне довічне грошове утримання» (ЩДГУ) і «пенсія» відрізняються. На перше мають право судді, які пропрацювали на посаді не менш ніж 20 років і мають бездоганну репутацію. ЩДГУ виплачують не з коштів Пенсійного фонду, а з державної скарбниці. До речі, пенсія судді особливо не відрізняється від його зарплати, адже середній розмір щомісячного довічного утримання дорівнює 100 тисячам гривень. Отож, як бачимо, судді — це окрема недоторканна каста і привілейована категорія громадян, захищена законом, яка зазвичай не зазнає прямої відповідальності за власне беззаконня.

Як приклад — вищезгадане рішення у справі ексвоєнкома Олешка. Апеляційна інстанція визнала рішення Бобровицького районного суду неправомірним, однак відповідальності за це ніхто не зазнав. Тоді як держава знову витрачатиме грошові ресурси і час суддів, яких наразі дуже не вистачає, на повторний розгляд того, що намагалися «поховати» у Бобровиці. З-поміж іншого, двоє з суддів Бобровицького районного суду, які ухвалили неправомірне рішення, Кузюра Валентина Олександрівна (1965 року народження) та Бойко Валентина Іванівна (1969 року народження) можуть запросто піти у відставку і претендувати на щомісячне грошове утримання від держави в розмірі близько 1,2 мільйона гривень на рік кожній. І це, знову ж таки, не рахуючи різноманітних пільг, передбачених для суддівської касти. Непогано їм живеться, правда ж?

Єдиним законним способом покарати недобросовісних суддів є подання скарги до Вищої ради правосуддя. Однак добитися визнання провини людини в мантії фактично нереально, адже тисячі скарг на служителів Феміди просто не розглядаються відповідними органами, а тим часом судді тікають від розслідування їхньої діяльності у відставку.

А поки держава витрачає мільйони гривень на одного суддю у пересічному районному суді, середня зарплата вчителя у тій-таки Бобровицькій громаді становить близько 10 тисяч гривень, лікарі, які навчаються професії 7-9 років, отримують 25 тисяч гривень, а середній медичний персонал — 12-13 тисяч. Чи можна порівняти зарплату вчителя та судді?

Замість післямови хочу навести слова національного героя Німеччини залізного канцлера Отто фон Бісмарка: «Ворог іде туди, де програють вчитель і священник». Як би нам не програти війну та не втратити країну і себе як націю.