• Про людей хороших

Склянка води

Олена КРАВЧЕНКО.

Київська область.

У МАГАЗИНІ на кутку, який у селі здавна називають Піщаним, людно завжди. Продукти тут на будь-який смак, а коли чогось не вистачає, що буває нечасто, продавчиня Тамара Іванівна швиденько замовить на недалекій від села столичній базі. Любить вона догодити односельцям, порадувати їх.

...Поки розвантажували привезений свіжий хліб, вишикувалася невеличка черга. Розмова точилася навколо одного: нічного тригодинного обстрілу столиці. В селі теж не спали: і сюди долинали виття сирени, вибухи від збитих ППО ракет і шахедів. «Коли вже ворог захлинеться нашими прокляттями?» — обурювалися в черзі. Якоїсь хвилини у натовпі почувся притамований плач. Молода жінка втирала хусточкою рясні сльози.

— Що у вас трапилося? — обступили її селянки. — Бачимо, ви нетутешня. Що з вами?

Незнайомка ніяк не могла втамувати сльози. Тут і нагодилася Тамара Іванівна. Принесла стільчик і склянку води.

Трохи заспокоївшись, Світлана, так звали жінку, почала свою розповідь. Про те, як добре жила їхня сім’я у селі поблизу Херсона. Вона з чоловіком працювала, їхній Дениско підростав під наглядом бабусі — матері Світлани. Все зруйнувалося в одну мить... Снаряд поцілив у будинок — ні матері, ні чоловіка не стало. Вони з сином врятувалися дивом: під час обстрілу були на вулиці, далеко від будинку. Голодні й холодні ховалися в підвалі, аж поки їх не евакуювали наші бійці. Так Світлана з Дениском опинилися в селі біля столиці. Потроху обживаються.

— Гарно тут у вас і ніби ж спокійно було. Але цей нічний обстріл повернув у ті страшні дні. Ось і не можу зупинити своїх сліз, — тихо сказала Світлана.

— Не плач, дитино, нехай наші вороги плачуть і начуваються. Віділлються їм усі наші сльози, — тітка Катерина заспокійливо поклала руку на плече Світлани. Її ще довго розпитували про те, як вони із сином живуть, чи не потрібна якась допомога.

— Все у нас є, і в хаті тепло,— дякувала Світлана. — Мені б тільки на роботу влаштуватися, не звикла сидіти склавши руки, але поки що не виходить. У вас тут із цим не так просто...

Придбавши необхідне, всі поволі розійшлися. А через кілька днів на кутку обговорювали новину. В їхньому магазині нова продавчиня! І не хто-небудь, а переселенка Світлана. Тамара Іванівна пішла на пенсію: рік збиралася це зробити і таки зважилася. Каже, Світлані робота потрібніша. А досвід нова продавчиня має — вдома теж у магазині працювала. Втім, Тамара Іванівна в ці дні разом із нею: треба ж підсобити на перших порах.

А як же інакше?