• На поетичній хвилі

Мелодії для матері і коханої

Микола Луків — один із найвідоміших поетів сучасної України. Три десятки книг громадянської, соціально-філософської та інтимної лірики, кількасот пісень, написаних на його слова відомими композиторами, серед яких і знаменита «Росте черешня в мами на городі», — з таким творчим ужинком стрічає Микола Володимирович своє 75-річчя. А починався його шлях у літературу з публікацій у «Сільських вістях». У далекі вже 70-ті роки минулого століття з’явилося його ім’я на сторінках нашої газети. Відтоді майже пів віку не полишає поет співпраці із сільськовістянами.

Вітаючи свого шанованого автора з поважною віхою в його біографії, найщиріше зичимо йому невичерпного натхнення на всі добрі справи.

Пропонуємо читачам кілька ліричних перлин Миколи Луківа із циклу «Мелодії для матері і коханої», присвяченого жіноцтву, яке своєю любов’ю облагороджує світ і продовжує життя на землі.

Сільськовістяни.

Матері

За все, що маю, дякую тобі,

За все, що маю і що буду мати…

Ночами сняться зорі голубі

І вишні білі на причілку хати.

Немов пилину, світ мене крутив,

Ловив я мрію і мету високу.

Пробач мені,

що тяжко завинив, —

Лишив тебе на старість одиноку.

Та й що я знав, коли із дому йшов,

Хіба я міг в ту пору зрозуміти,

Яка святиня — мамина любов,

Яка то мука — як лишають діти.

Аж отепер, як став

я батьком сам

І час прийшов стрічать

і проводжати,

Я знаю ціну тим святим сльозам,

Які тобі судилося спізнати.

Тому і сняться зорі голубі

І вишні білі на причілку хати.

Тому спішу подякувать тобі

За все, що маю і що буду мати.

Єдиній

Весна. Квітують вишні у саду.

Прийшла пора свята,

благословенна.

Люблю тебе, красиву, молоду.

Кохана,

Наречена.

Спливли вінки Купала по річках,

Війнуло літо духом рути-м’яти.

Люблю тебе із сином на руках,

Дружина,

Мати.

Минуть поволі осінь і зима,

І знову світ засвітиться в онові.

Нічого в ньому кращого нема

Од вірності,

Любові.

Нема. Не буде. Зроду не було.

Тому безсмертна у віках людина.

Схилю до тебе лагідно чоло.

Люблю тебе,

Єдина.

Березень

Весняний день. Вологий вітер.

Хмари.

Гримлять струмки.

Ламаються льоди.

Граки в садах влаштовують

базари.

В полях — озера талої води.

То дощ. То сніг.

То пролісків іскринки.

То перший грім.

То пломінка блакить…

Усе мінливе, наче настрій жінки:

Не добереш, чого чекать за мить.

Що сталося
із нами?

Цілу ніч лютує шторм,

Злилося небо з морем.

І нам незатишно обом —

До ранку не говорим.

Шматують простір блискавки,

Стрясає світ громами…

Жили у злагоді роки,

Що ж сталося із нами?

Усе зруйновано за мить

Безжальними словами.

І як же будем далі жить

Після цієї драми?

Душа, звичайно, відболить,

Ми навчимось прощати.

В житті, як в морі,

відштормить,

Та неминучі втрати.

І стане жаль колись обом

Змарнованої ночі…

А за вікном лютує шторм,

І сльози сліплять очі.

Та ніч

Вогонь догорів. Дотліває зола.

Веселою ніч і хмільною була.

І пісня лунала, і чарка кружляла,

І душу душа у любові купала.

А що залишилось?

Прим’ята трава.

На ранок з похмілля —

важка голова.

Став димом вогонь.

Дотліває зола.

Та хто пожаліє,

що ніч та — була!

Сон

(жарт)

Химерний сон мені приснився,

Немов я вдруге народився

В майбутньому тисячолітті,

Але про те, що жив на світі,

Ніхто уже не пам’ятає

І тільки зрідка хто згадає

Та заспіває при нагоді:

«Росте черешня в мами

на городі».

Микола ЛУКІВ.