• Гаряча тема

«Нічийні» діти-сироти серед нас

Олена КОЩЕНКО.

Десятки тисяч діток в Україні зростають, позбавлені сімейного тепла та любові. Більшість із них — підлітки, діти з інвалідністю, із захворюваннями, а також ті, хто має братиків
і сестричок. Для них не знаходиться всиновлювачів серед співвітчизників. Чому охочі всиновити дитину роками чекають у черзі, щоб це зробити, якщо в сиротинцях є неповнолітні? Кажуть, річ у ментальності українців і в наших бюрократичних і корумпованих державних інституціях.

ПОВНОМАСШТАБНЕ вторг-нення російських окупантів переорало долі мільйонів українських родин і загострило проблему сирітства. За два роки війни близько 5,5 тисячі діток стали круглими сиротами, позбавленими тепла і затишку в рідній домівці.

І це аж ніяк не цілковита картина українського сирітства. Бо за два роки війни загарбники вивезли в рф приблизно 200 тисяч наших дітей. Вони і викрадали їх із сімей, і вивозили на чужину обманним шляхом — під виглядом оздоровлення, реабілітації, відпочинку, і забирали в росію після вбивства їхніх батьків, і розлучали з рідними під час фільтрації. Відомо, що з окупованих територій до рф вивозили українські сиротинці у повному складі…

Неможливо відстежити, як на чужині склалась доля кожного з викрадених дітей. Є інформація, що багатьох із них всиновили тамтешні сім’ї з метою зросійщення. Є така державна програма в агресорів, адже незаконна депортація та примусова русифікація українських дітей є складовою геноцидної політики кремля щодо нашого народу. Поверненням таких діток в Україну займається низка державних служб, які залучають до співпраці міжнародні правозахисні організації. Поки що вдалося повернути додому лише 291 дитину. Робота триває.

Тим часом вихованців у вітчизняних сиротинцях додається. Чому для них відразу не знаходиться нова родина, як це має місце, наприклад, на Заході? Зокрема, торік наші громадяни всиновили 957 неповнолітніх. І хоч показник зріс удвічі проти останніх довоєнних часів, коли нових батьків знаходило 400-500 дітей щороку, все ж це крапля в морі…

Як пояснив голова Національної соціальної сервісної служби Василь Луцик, згідно із законодавством, забрати дитину в сім’ю можуть лише громадяни України, що постійно перебувають на її території. На жаль, кількість таких кандидатів в усиновлювачі сьогодні в рази менша, ніж кількість самих круглих сиріт.

До того ж іще на початку війни довелось евакуювати за кордон 197 українських сиротинців. Найбільше дітей, позбавлених батьківського піклування, нині проживають у Польщі, Німеччині та Туреччині. «Нещодавно ми запустили процедуру всиновлення наших дітей з-за кордону. Тобто громадянин України може онлайн познайомитися з дитиною, після цього він їде в цю країну і забирає дитину для всиновлення», — розповів чиновник.

Проте не тільки в цьому причина. Річ радше у світогляді українців. Усі зазвичай хочуть усиновити маленьку дитину, віком до трьох, щонайбільше до п’яти років. Іще й цілком здорову і без будь-яких проблем із її батьками (щоб малюк не мав «поганої спадковості»). А таких у наших сиротинцях дуже мало — приблизно 2% від загального числа вихованців. Більшість дітей, які чекають на всиновлення, віком 10-12 років і старше. Чимало з них мають інвалідність, а також належать до сімейних груп, тобто мають братів або сестер, яких не бажано розлучати. Експерти стверджують, що двох-трьох і більше братів-сестер люди всиновлювати не готові, бо реально оцінюють свої можливості. При цьому діти найбажанішого віку, потрапляючи до будинку дитини, вже за пів року мають серйозну затримку в розвитку порівняно з однолітками.

Ще одна причина — заскорузла бюрократична система державних інституцій з усиновлення. Від моменту вилучення дитини із сім’ї і до присвоєння їй статусу, що вона підлягає всиновленню, зазвичай минає два чи й більше років.

Тільки тоді їй можна шукати нову сім’ю. Сироту ставлять на районний облік, її дані передаються кандидатам на всиновлення. Якщо вони всі відмовились, інформація про дитину з’являється у міському реєстрі. Коли ж і в місті відмовились або минув строк подачі заяв на всиновлення, неповнолітній опиняється в реєстрі Мінсоцполітики. На жаль, досвід свідчить, що така дитина просто приречена скніти до повноліття в будинку-інтернаті, виховуючись у досить жорстких умовах і не знаючи родинних ласки і затишку.

Міністр соціальної політики Оксана Жолнович заявила, що напрацьовується абсолютно новий алгоритм, який зробить процес усиновлення для людей, які хотіли б прийняти дитину у свою родину, менш бюрократичним. «Ми працюємо над спрощенням доступу до анкет дітей. Щоб усі батьки — офіційні претенденти на всиновлення могли бачити, які ж саме діти потребують всиновлення на території України. Решта — це ціла нова програма, сайт, де буде особистий кабінет усиновлювача, в якому фіксуватиметься кожна його дія. Буде просто та зрозуміло, як рухатися далі», — запевнила очільниця відомства.

А як у її міністерстві планують боротися з корупційною складовою у процесі всиновлення? Той, хто проходив відповідну процедуру, знає, наскільки це поширена практика серед чиновників дозвільних систем різних рівнів, які банально наживаються на здорових і дуже маленьких дітях-сиротах, котрих здебільшого хочуть узяти в родину. О. Жолнович відповіла: «Боротимемося цифровізацією. Все буде прозоро, будемо бачити, як рухається справа кожного всиновлювача і кожної дитини, яка потребує нової родини. Також у дозвільних службах з усиновлення буде громадський наглядовий супровід, що також зменшить можливість для чиновників брати хабарі. Адже обходити чергу вже не вдасться».

… 2017 року Україна стала на шлях реформування системи дитячих будинків та інтернатів — деінституціалізації. За сприятливих обставин, згідно з планом, до 2026 року в країні вже не мало б існувати подібних закладів у тій формі, в якій вони працюють нині. Частину з них планується перепрофілювати в центри надання спеціалізованих послуг чи закладів освіти. Перевага має бути надана розвитку закладів сімейного типу і розвитку соціальних послуг у громадах, які повинні діяти в інтересах дитини і насамперед, якщо це можливо, для збереження сім’ї.

Хочеться вірити, що в Україні настане час, коли найпершою альтернативою інтернатам стане саме всиновлення, яке є найкращою формою виховання. Відтак відпаде потреба в утриманні багатьох сотень казенних сиротинців, а значить, більше не буде фактично «нічийних» дітей-сиріт, яких нині так багато серед нас. До речі, сьогодні найвищий у країні показник охоплення сімейними формами виховання сиріт та позбавлених батьківського піклування — на Рівненщині. Там майже 96 відсотків таких діток виховуються саме у сім’ях. Також в області сприяють тому, щоб осиротілі братики і сестрички зрештою потрапляли в одну сім’ю.