Вірний селу, професії та Україні Сільськовістяни. У ніч проти 21 квітня зупинилося серце легенди української журналістики, багаторічного автора «Сільських вістей», якого безпомильно впізнавали читачі за гостротою тем і слова, Степана Павловича Колесника. НАРОДИВСЯ майбутній Шевченківський лауреат (найпрестижнішої державної премії був удостоєний у 1992 р. за книжку «Обкрадені села») у Мончинцях Калинівського району Вінницької області 12 лютого 1932-го голодного року. На шлях публіциста став 1953-го, здобувши освіту на факультеті журналістики Київського університету ім. Тараса Шевченка. Працював у редакціях газет «Сільські вісті», «Молодь України», «Патріот Батьківщини», «Радянська Україна», «Літературна Україна», журналів «Україна», «Новини кіноекрана», на кіностудії ім. О. Довженка, у видавництві «Молодь». У фокусі уваги Степана Павловича трималося все: і справи державні, точніше, роздержавлювальні, які почали коїтися з приходом до влади в Україні не порядних патріотів, а спраглих до наживи марнославців; і турботи та болі селян, які впродовж усієї нашої історії почувалися пасинками у своєму домі, що вічно переходив від одного загарбника до іншого, чекаючи батька-господаря; і мистецтво, культура. Наснага до художнього слова виливалась у збірки нарисів — «Медозбір», «За Десною жито половіє», «Живу після смерті», повість «Юхрем». Свій багаторічний неоціненний досвід, здобутий невтомною працею «у полях» (побував скрізь — од зелених Карпат до сивого Паміру, від Ямалу до Венеції, Рима, Афін, Олімпії, Відня, Будапешта), а не в кабінеті, щедро передавав майбутній зміні — студентам Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка та КНУКіМу, знали його і редактори Київського політеху. Колеги і читачі завше пам’ятатимуть Степана Павловича за порядність, стійкість і безумовний професіоналізм, а також шляхетність, якої не можна виключно набути — такою людиною треба вродитися. Спочивайте з миром, достойнику. |