• Незламні

Місія — прислужитися Вітчизні

Тетяна ВАСИЛЕНКО.

Волинська область.

Фото з відкритих джерел.

Оксана Макарова з чоловіком та дворічним сином мешкала поблизу драмтеатру в Маріуполі. 24 лютого чоловік став на захист Вітчизни, вона ж із дитиною кілька тижнів залишалась у своїй квартирі. Проте коли в ній повилітали вікна від чергового ракетного обстрілу, дивом вирвалися з міста і подались, як кажуть, куди очі бачили.

ПРИХИСТКОМ жіночки з дитям стало село Милуші поблизу Луцька. А їхню квартиру, розповіли знайомі, відразу ж зайняли окупанти: все розтрощили, розбили, повикидали речі чоловіка, знищили сімейні фото… Словом, не залишили жодної згадки про дім, де вони були щасливими.

Бути внутрішньо переміщеною особою в Україні непросто, зітхає Оксана: треба оплачувати недешеве наймане житло, не кажучи вже про решту нагальних потреб. Втім, поза рідною країною себе не уявляє. Тому, зібравши волю в кулак, почала діяти. Спершу пошила спорядження для чоловіка, згодом — для його побратимів. Часто то були звичайні дощовики, які дуже виручають хлопців. Паралельно подала заявку до Українського ветеранського фонду щодо відкриття сімейної швейної майстерні — на конкурс із фінансування бізнесу для ветеранів російсько-української війни. Повідомлення про перемогу отримала за дві хвилини до початку 2023-го: 250 тисяч гривень — погодьтеся, непогана підтримка. Умова — створити два робочих місця й сумлінно сплачувати податки. Тоді й придбала першу професійну машинку.

…Нині в майстерні TETRAPOD, яка займає ціле крило будівлі в Луцьку, працює вже сім швачок. Роботи більш ніж вистачає, каже Оксана, адже намагаються не залишити поза увагою жодне прохання від захисників чи їхніх родин.

«Знаєте, хлопцям завжди треба «на вчора», — розповідає майстриня, — і ми встигаємо. Дощовики, плитоноски, бронежилети. Зараз, приміром, у попиті рюкзаки для дронів, аби все можна було скласти компактно, — не носити ж у коробці таке спорядження. Не скажу, що ця майстерня — мрія мого життя. Але поки в цьому є потреба, буду задовольняти її по максимуму. Цього року маємо сертифікувати нашу продукцію. А після перемоги України плануємо залишитися в Луцьку. Гадаю, тоді будемо шити, вочевидь, туристичне спорядження. Прогнозую, що туризм розквітне з неймовірною силою».

Слухаю цю молоду цілеспрямовану жінку й думаю: поїхати за кордон і пересидіти війну, скажімо, на виплатах у Німеччині було б значно легше. Однак вона обрала свою, якщо хочете, місію — в цей буремний час прислужитися рідній державі. Виховати тут сина, створити робочі місця, додану вартість і сплачувати життєдайні податки. Тобто — на тендітних жіночих плечах тримати наш економічний тил. За великим рахунком, на таких, як Оксана, і тримається Україна.