Ми — про індики, а нам — про кури дикі

Тетяна ВАСИЛЕНКО.

Фото з відкритих джерел.

Всеукраїнська онлайн-нарада редакторів друкованих ЗМІ, яку ініціювала НСЖУ, відбулась за участі генерального директора Укрпошти Ігоря Смілянського. Щоб він нарешті почув і розв’язав головну проблему — вчасної доставки видань передплатникам!

БО І ЛОКАЛЬНІ, й обласні, і всеукраїнські газети — в одному «човні», який, на жаль, усе більше заглиблюється під воду через такого, з дозволу сказати, «партнера». А в редакторів у кожному куточку України ой як накипіло! Принаймні жоден із них(!) не помітив поліпшення якості послуг попри суттєве зростання поштової складової 2024 року. Навпаки: чекають-виглядають люди передплаченого видання тепер… іще довше! А часто й узагалі можуть не дочекатися (про ці конкретні випадки ми сповіщаємо у кожному номері). І хоча Смілянський левову частку відповідальності традиційно намагався перекласти на зменшення кількості пенсіонерів(?!) та війну, редактори вважають геть по-іншому.

«У нас тиражі впали не з війною, а відтоді, як з’явилися пересувні поштові відділення! До речі, їх працівники зовсім не бажають займатися передплатою, тому й це ми робимо самі, силами трьох чоловік, які залишилися в редакції. Тобто і писати, й верстати, і кошти на виживання шукати, ще й передплатою та доставкою самим займатися — чи не забагато буде?» — риторично запитує редакторка з Кам’янського на Дніпропетровщині Наталія Долгіх.

«У нас також працює лише три людини. І чимало часу витрачаємо на комунікацію із поштовиками з тієї ж причини — невчасної доставки газети. Повірте, «б’ємося» з останніх сил. Вочевидь, це не наша, а ваша робота, кошти за яку сплачені наперед», — стверджує редакторка газети «Новини Шумщини» з Тернопілля Алла Омельчук.

«На увесь наш Верховинський район Івано-Франківщини залишилося три листоноші — решта скорочені! Листоноша має бути в кожному пересувному відділенні. Бо як інакше донести газету на 6-8 кілометрів у гори? Оскільки видання постійно не доходить до адресата, тираж упав з чотирьох тисяч до півтори», — намагався «достукатися» до головного поштовика країни редактор «Верховинських вістей» Дмитро Кіращук.

«А що ми заробимо при складній логістиці та таких мізерних обсягах?» — тут-таки вмикає калькулятор Смілянський. І зовсім не хоче чути, що це речі взаємопов’язані. Сьогодні не доставив газети — завтра втратив іще більше! Та якщо поштові втрати є чим «перекрити», то в редакцій вихід один — припиняти видання газет. І позбавити людей, які й без того потерпають від складних умов життя, правдивої інформації. Де, скажіть, державницьке мислення в топчиновника стратегічного підприємства, єдиний засновник і акціонер якого — держава в особі Мінінфраструктури? А де звичайнісінька порядність: відпрацювати гроші, які вже отримало відомство за передплату?!

Хронічно не вистачає листонош і на прикордонних територіях — приміром, у Тростянці на Сумщині чи в Ріпках на Чернігівщині (які межують з росією та білоруссю). Нема адресної доставки газети й у прифронтовій Великій Писарівці, повідомив редактор видання «Ворскла» Олексій Пасюга. Хоча там, за словами Ігоря Смілянського, поштарі отримують ще й так звані бойові доплати.

Очільник відомства розповів, що у них триває модернізація та цифровізація: будуються нові центри сортування замість застарілих, оновлюється транспортний парк. А щодо всіх 1984 пересувних відділень Укрпошти щомісяця укладається рейтинг за трьома основними показниками: доставка пенсій, періодики та прийом платежів. Опиняєтесь унизу рейтингу — працівники залишаються без премій. Причому, стверджує генеральний, усе відбувається під пильним «оком» розумного обладнання, тобто йдеться про хронометраж на кожному робочому місці. При цьому, переконує, на оновлених центрах сортувальники вже можуть одержувати до 30 тисяч гривень на місяць замість колишніх 12, але… розраховуються. Те ж саме — з листоношами, які мають 50 копійок мотивації за кожний примірник газети, доставлений до поштової скриньки. Саме «до скриньки», зо п’ять разів наголосив топ-менеджер, а їх, бачте, в селян катма, то нехай бодай перерізану пластикову пляшку причеплять… І це звучало так принизливо! Бо людина, яка за свої кревні передплатила газету, напевно подбала про те, куди її отримати! «Ми створюємо базу адресатів, у яких нема поштових скриньок», — каже Смілянський. Це означає, що до них газету просто не понесуть: заборонено тепер листоноші заходити у двір, скажімо, до інваліда, щоб перемовитись хоч кількома словами… Це по-християнськи, люди добрі? Та й стосовно заробітків простих поштовиків лукавите, неповажний пане, ой лукавите. Або ж вас майстерно вводять в оману ваші офісні підлеглі зі справді захмарними зарплатами.

От саме тому і не йде «реформа імені Смілянського», що в ній немає поваги до людської гідності! Дуже раджу замислитися над цим. Бо для нас, українців, гідність не порожній звук. Не знаю, як там, в Америці, звідки ви до нас приїхали на заробітки, а на моїй рідній землі так було завше! Невже ви цього ще не зрозуміли? Тоді читайте історію України — і новітню зокрема.

Із такими підходами ви точно не знайдете «золотої кадрової пігулки», котрої, як ви бідкались, у вас катма.

Влучно висловився редактор жидачівської газети «Новий час» (Львівщина) Андрій Данилець: «Ще у 2017-2018 роках, коли Укрпошта працювала без вашого «мудрого» керівництва, газети до читача доставлялися вчасно. Якщо і траплялись поодинокі випадки прострочення доставки номера, все миттєво вирішувалося після дзвінка до керівника місцевого відділення. Тепер у село за кілька кілометрів газета йде довше, аніж посилка до австралійського Сіднея, доставкою куди ви так пишаєтеся. Не знаю, як із посилками, але друковане слово ви знищуєте під корінь, та ще й коштом простого передплатника! У цьому особливий цинізм ситуації».

То — крик душі кожного українського газетяра, який сьогодні працює майже на волонтерських засадах. Але нікому в державі нема до того діла! От телемарафон «Єдині новини» з мільярдними державними інвестиціями — це, за словами Прем’єра Шмигаля, «інформаційна безпека держави». А друковане слово, особливо там, де бракує сигналу (а таких територій, на жаль, усе більше), — це тоді що? Однак таке слово не підконтрольне владі — вочевидь, ось він, корінь проблеми! Тож закрадається думка, що відомство Смілянського дістало пряму (або ж за замовчуванням) вказівку донищити незалежну пресу всіма доступними способами.

Тому й блефує поштовик: цього разу пообіцяв чергове «поліпшення» вже у другому півріччі. Словом, ми йому — про індики, а він нам — про кури дикі.