• З приводу

Підтримка з «гірчинкою»

Петро ВИШЕНСЬКИЙ.

Президент Володимир Зеленський оголосив, що уряд працює над розробкою програми «Купуй українське». Вона полягає в тому, що наші громадяни, купуючи товари, вироблені в Україні, та користуючись тут послугами, дістануть заохочення — їм повернуть частину коштів. Як працюватиме ця система і чому щодо її впровадження застерігають чимало фінансових експертів і правозахисників?

ОФІЦІЙНО цю програму досі не опубліковано. Хоча її ідея, на перший погляд, є правильною і привабливою. Система часткового повернення грошей за покупку може стати вигідною для всіх сторін: споживачі отримують знижки і винагороди за свої витрати, а виробники і продавці збільшують товарообіг та лояльність клієнтів. Також ініціатива може сприяти розвитку економіки шляхом стимулювання споживчих витрат. Наразі вже відомо, що для старту програми «Купуй українське» не потрібно буде ухвалювати спеціального закону. Кабінет Міністрів почне її впроваджувати після ухвалення відповідної постанови. Попередньо це має статись 1 липня 2024 року.

Отже, ідентифікація покупця відбуватиметься у державному застосунку Дія. Там порівнюватимуться дані з чека, перевіряючи, чи зареєстрований товар як український, а також інформацію з банку про клієнта. А ще Дія визначатиме суму повернення і доручатиме банку зараховувати кошти на спеціальну картку.

Проте є один важливий нюанс, який завважують експерти: попри те, що гроші зачислятимуться на окрему картку, для того щоб було можливо їх отримувати, необхідно «прикріпити» в застосунку Дія одну зі своїх персональних банківських карток і дозволити державі переглядати всі транзакції з неї. Це визначають обов’язковою умовою!

Чи треба говорити, що коли громадянин «підпишеться» на участь у такій, здавалось би, патріотичній державній програмі, цей крок автоматично дозволить податковій службі переглядати всю інформацію стосовно руху коштів на його банківській картці — не лише про покупки, а й про перекази? Саме так: абсолютно всі транз­акції на ній уже не будуть банківською таємницею для фіскальних органів.

Тим часом не менш болючим каменем спотикання при запуску програми може стати її фінансування з державного бюджету, й без того гостродефіцитного. За приблизними оцінками самих урядовців, на названі потреби може знадобитися 3-10 млрд грн. Чимала сума. Питається, де автори цієї урядової ініціативи у розпал війни збираються її взяти? Не виключено, що для успішного запуску програми вже в середині літа парламентарям знадобиться вносити зміни до бюджету та шукати додаткові кошти на необхідні видатки. Можливо, для цього доведеться скорочувати навіть певні соціальні видатки. Або ж упроваджувати нові завуальовані податки, як у нас уже давно ведеться.

Водночас поки що не зрозуміло, чи буде держава оподатковувати повернуті за купівлю вітчизняних товарів гроші. Якщо ні, то Верховній Раді необхідно буде звільнити ці операції від ПДФО, внісши зміни до Податкового кодексу…

Є і такий нюанс. Хто і за якими критеріями визначатиме, яка компанія або підприємство є вітчизняним виробником, а яка ні. Адже, зауважують економісти, у чистому вигляді такого поняття просто не існує: без використання імпортних комплектуючих, обладнання, матеріалів в Україні нічого не виробляється і не вирощується. Навіть наш найбільш національний виріб — вишиванки виготовляють з імпортного полотна та гаптують нитками, голками або на машинках іноземного виробництва… Тож чи не стане ця програма ще однією корупційною схемою, в якій за так званий відкат продукція може стати «вітчизняною», бо її хіба що запакували в нас, як кажуть, в Одесі на Малій Арнаутській. А незговірливих запишуть в «іноземці», бо використовують «ґудзики з Китаю».

Врешті-решт, взагалі не зрозуміло, чи підвищить програма «Купуй українське» рівень життя самих українців, яким сьогодні через тотальне зубожіння доводиться не стільки вибирати певні торгові марки та виробників, скільки «голосувати» власною гривнею за най-найдешевший товар або послугу у потрібному сегменті. Саме про це найчастіше пишуть користувачі соціальних мереж, коментуючи нову ініціативу уряду. Ось один із таких відгуків: «Черговий самопіар влади на патріотичних почуттях збіднілого народу». Як мовиться, без коментарів.