• Агроперспектива

Резерв економіки

Олександр ВЕРТІЛЬ.

Сумська область.

Сумщина хоч і не належить до регіонів, де особливо розвинуте вівчарство, як, наприклад, на Закарпатті чи Івано-Франківщині, все ж має такі тваринницькі «острівці». Як у селі Боровенька неподалік Лебедина, де останніми роками успішно розвивається «кучеряве» фермерське господарство «Мілка» із вівцями та баранами романівської породи, завезеної понад десятиліття тому.

ЗА СЛОВАМИ його співзасновниці Тетяни Хвостенко, крім молочного поголів’я, звідки, власне, й назва ФГ, вони утримують понад півтори сотні овечо-баранячого. Мають від нього зиск, бо на бараняче м’ясо є постійний попит.

У найближчих планах — розвивати саме цей сегмент, зокрема оновити породне стадо, насамперед тваринами німецької селекції. Із десятками гектарів природних випасів у Боровеньці для цього є всі умови.

Як і на державному підприємстві ДГ «Правдинське» Охтирського району, де утримують майже 140 овець, з яких половина — маточне поголів’я.

Асканійських кросбредів, розповідає ветеринарний лікар Микола Бих, завезли сюди майже 10 років тому з Херсонщини. Виведені шляхом схрещування цигайських та асканійських тонкорунних вівцематок із баранами лінкольн, вівці цієї породи з високою м’ясною, вовновою та молочною продуктивністю добре прижилися в Україні, поширені в багатьох її регіонах.

Для поголів’я в одному із сіл — відділенні господарства, яке, на жаль, поруч українсько-російського кордону, що сьогодні створює значні загрози, облаштували простору кошару. Неподалік широкі випаси, є можливість заготовляти сіно. Овець порають двоє постійних тваринників.

Щороку тут одержують приплід, тож поголів’я постійно оновлюється. На м’ясо попит залишається стабільним, завдяки чому «Правдинське» од вівчарства не у програші.

Найголовніша проблема, як, між іншим, і в «Мілці», — реалізація вовни. На жаль, традиційні виробничі потужності з її переробки у Харкові, на Чернігівщині та в деяких інших регіонах тепер простоюють головним чином через війну. А везти вовну за сотні чи й тисячі кілометрів означає перетворити її на справжнє золоте руно.

Втім, ситуація не настільки в глухому куті, аби не бачити виходу. Скажімо, директор ТОВ АФ «Харчовик» Конотопського району Сергій Степанов переконаний, що вівчарська галузь сьогодні потребує насамперед уваги і фінансової підтримки, аби вивести її на стабільну економічну дорогу, а вже потім на місцях організувати мініпереробку і м’яса, і молока та вовни. Адже досвід багатьох країн, передусім Франції, Данії, Великої Британії, не кажучи про арабський світ, свідчить про економічну вигоду саме такого замкнутого циклу господарювання.

З цією думкою погоджуються у ФГ Лисянського в селі Ворожба Сумського району. З єдиною хіба що відмінністю: тут утримують не овець, а кіз — загалом майже сто разом із маточним, дійним поголів’ям та приплодом. Розводячи зааненську породу, щодоби надоюють близько двох центнерів цілющого молока жирністю 4 відсотки, що надзвичайно цінується на продовольчому ринку. І це на своїх кормах, насамперед сіні, адже навколишні луки багаті на густе різнотрав’я, а також вівсі.

Аби не мати проблем зі збутом молока, узялися за облаштування мініпереробного цеху, в якому розраховують виробляти різні молочні делікатеси. Останні не тільки смачні, а й корисні — насамперед для тих, хто має проблеми з кишково-шлунковим трактом.

Наведені приклади — аж ніяк не всі на Сумщині, де господарі беруться за вирощування і утримання овець та кіз. Як поінформували в Департаменті агропромислового розвитку Сумської ОДА, станом на початок 2024 року по всіх категоріях господарств нараховувалася майже 21 тисяча поголів’я, в тому числі у сільськогосподарських підприємствах — 2,2 тисячі, решта в господарствах населення. Найбільше — у Конотопському та Охтирському районах.

За словами директора Департаменту агропромислового розвитку Сумської ОДА Олександра Маслака, нинішнього року в державному бюджеті передбачена дотація в розмірі 2 тисячі гривень на одиницю маточного поголів’я, що надасть певного економічного імпульсу вівчарству й козівництву. Однак актуальним залишається нарощування поголів’я, оскільки лише великі підприємства здатні налагодити прибуткове виробництво.

Важливий також інший аспект — поглиблена переробка сировини для наповнення ринків місцевою оригінальною продукцією. Приміром, в’яленими чіпсами, снеками, кабаносами, ковбасками тощо.

Головне — запустити комплексний механізм, який дасть змогу «реанімувати» важливий і перспективний сегмент тваринництва на користь як господарів, так і споживачів, власне, економіки аграрної галузі.