• Небайдужі

Степанові «пташки»

Уляна ГЛІБЧУК.

Фото з відкритих джерел.

ВЕЛИКЕ щастя відчувати себе потрібним. Подвійне, коли тебе підтримують друзі й родина. Як от Степана Зазуляка з Тернополя. Зараз юнакові 21 рік. Каже, що навчився складати дрони років п’ять тому. Сьогодні, долучивши до справи родичів та друзів, організував невелике виробництво безпілотних літальних апаратів.

— Основні працівники — я та двоюрідна сестра і рідна сестра моєї дружини, — розповів Степан журналістам Суспільного. — Також є ще п’ятеро друзів, які у свій вільний час заходять допомогти. Зробили три перших дрони, передали на Авдіївський напрямок. Хлопці відгукнулися, були деякі поправки, ми їх внесли в наступну партію. Знову передали, і так пішло-поїхало. За місяць складаємо 60-70 апаратів. Прикметою сучасної війни стало масове використання безпілотників, тож вони є одним із чинників перемоги. Більше зробимо — швидше здолаємо ворога.

Про дрони чоловік розповідає як про часточку свого теперішнього життя. Розробили для впровадження дві основні моделі. Менша запускається на більшу відстань, на «крилі» у неї до 1,5 кілограма вибухової маси; більша може нести 2,5-3 кілограми, але її акумулятора вистачає на меншу відстань.

— Маючи всі деталі, зробити дрон не складно. Закуповуємо вітчизняні складники та в Китаї. Після тестування готові вироби пакуємо в коробки, відправляємо на фронт. Там безпілотники налаштовують уже самі бійці. У нас є база основних жертводавців. На кожній «пташці» робимо напис, хто профінансував її створення, нехай військові знають ці імена. Щоб виходити на більші кількості, потрібно знаходити додаткове фінансування. А це чималі гроші, бо собівартість одного дрона приблизно 500 доларів.