І житнє поле шелестить щоночі

Микола ЛУКІВ.

Щоночі сад приходить до вікна,

І житнє поле шелестить

щоночі,

І жінка та, що на Землі одна,

Стоїть за крок

і не відводить очі.

«Скажи, — питає, —

як ти день прожив,

І що зробив, і чи зробив,

як треба,

Чи добру пам’ять

в людях залишив,

Чи з осудом подумають

про тебе?

Легких шляхів ні в кого не було,

Де б ти не жив,

а маєш пам’ятати:

На тебе завше дивиться село

Очима вікон батьківської хати.

Не осором своїх

старих батьків,

Землі, що перший крок

твій пам’ятає.

Нехай в ділах і думах земляків

Твоє ім’я повага огортає».

Вона мене навідує щоніч,

За кожен день потрібно

звітувати.

Стоїть за крок

і не відводить віч,

І не збагнеш —

Вітчизна то чи мати.