• Люди, обставини, війна

Свої рахунки з окупантом

Ганна Бойчук.

Запорізька область.

Фото Євгенія Малолєтки. AP Photo.

ПЕРЕМОГУ кожен наближає по-своєму. Відважні бійці — на фронті, волонтери, як невтомні трудівниці бджілки, допомагають армії, оперативно забезпечують її всім необхідним. Донати, молитва — все має свої вагу і користь.

А в мелітопольця Анатолія Кузьміна, який відкрив приватне оборонне підприємство і виробляє по 20 тисяч корпусів для снарядів на місяць, свої рахунки з ненависним ворогом. Кожний начинений вибухівкою снаряд — це не тільки збережені життя наших захисників, а й кара тим, хто окупував і сплюндрував його рідне місто, знищив працю його життя.

1999 року пан Анатолій заснував неподалік Мелітополя цілком мирне підприємство — завод автотракторних запчастин. Тут виробляли лиття та запасні частини для автомобілів, тракторів, комбайнів та іншої сільськогосподарської техніки, які постачали вітчизняним машинобудівним заводам і за кордон. Це підприємство стало чи не найбільшим ливарним заводом Півдня України.

Із 2017-го завод почав виконувати і замовлення Укроборонпрому. Крім сільгоспзапчастин, налагодили виробництво деталей для мінометів та зенітної установки, а також ремонт опорних котків військової техніки. Перед повномасштабною війною та окупацією Мелітополя підприємство отримало потужне замовлення від Міноборони.

Жахіття для Кузьміна та заводського колективу настали відразу з початком агресії: окупація означала не тільки втрату бізнесу, а й погрози, переслідування, грабежі...

На початку квітня 2022-го так званий гауляйтер з компанією колабораціоністів та озброєних рашистів прибули на завод, а вже наступного дня стосовно Кузьміна відкрили кримінальну справу, почались обшуки. Окупанти спершу стали вивозити техніку підприємства — автомобілі, автобуси, навантажувачі, кран, комп’ютери. За тиждень оголосили постанову про вилучення продукції щонайменше на два мільйони євро. Загарбники нещадно пограбували й дім Кузьміних, винесли всю побутову техніку, перевернули все догори дригом, вкрали легкові авто.

Анатолій Вікторович одразу визначився зі своїм вибором — він не співпрацюватиме з ворогом, не чекатиме, поки його, як багатьох патріотично налаштованих земляків, запроторять «на підвал», тому залишив Мелітополь. Виїздив із неймовірним болем у серці, бо розумів, що плоди невтомної праці залишаються окупанту. Перед від’їздом звернувсь із посланням до свого колективу, подякував за сумлінну працю, за чесність і відданість тим, хто не став працювати на загарбників. Відверто назвав прізвища зрадників.

«У моїх планах — неодмінно повернутися в Мелітополь, — наголошує керівник підприємства. — Я створював свій бізнес із нуля, з одного верстата в гаражі. Досяг успіху більш ніж тридцятирічною працею, не перебуваючи в політиці, не маючи ніякої зовнішньої підтримки. Наше підприємство давало робочі місця понад 500 сім’ям мелітопольців. Для мене це дуже важливо, справедливість має перемогти».

Так у свої 64 роки вдатний підприємець, професіонал, досвід якого в наш час, без перебільшення, — на вагу золота, опинився далеко від домівки, в українському відносно безпечному регіоні. Складати руки і просто чекати кращих часів він не став, тому із властивою чоловікові наполегливістю почав розгортати виробництво, і незабаром успішно запустив приватний мінометний завод. Проте виготовлення 20 тисяч корпусів для снарядів на місяць не межа. Анатолій Кузьмін має амбітні плани, які передбачають збільшення місячного виробництва до 100 тисяч снарядів і розробку двигунів та вибухових речовин для безпілотників.

— Наша мрія — створити завод із виробництва вибухівки, — розповідає Анатолій Вікторович.

Для реалізації цієї мрії команди однодумців нині шукає партнерів.

А поки що кожен із виготовлених снарядів загортають у крафт-папір, затим акуратно упаковують у дерев’яні ящики і передають на підприємство, де їх начинять вибухівкою і відправлять на фронт.

— Я вірю, що ми своєю працею наближаємо перемогу над агресором, — каже Анатолій Кузьмін.

Обнадіює те, що уряд України цього року виділив майже 1,4 мільярда доларів на закупівлю і розробку озброєнь у себе вдома, що у 20 разів більше, ніж до повномасштабного вторгнення росії. Ще одна важлива зміна — величезна частка зброї тепер купується на приватних заводах.

Досвід і підприємницький талант одного з таких подвижників — Анатолія Кузьміна — працюють на військову оборону. Проте, як і кожний свідомий українець, Анатолій Вікторович плекає надію, що війна закінчиться і він відновить виробництво автотракторних запчастин, так потрібних людям, які вирощують хліб на своїй вільній землі.