• Село у нашій Україні

Бузкова надія на життя

Світлана УСАТЮК.

Івано-Франківська область.

ТИСЯЧУ кущів бузку висадили навесні жителі Дубовецької громади, що на Івано-Франківщині. Для створення бузкової алеї обрали територію між селами Кінчаки й Озерце. Ця місцевість віддалена від автошляхів, тут немає підприємств, автозаправок і автобусних зупинок. Мальовнича природа, тиша і спокій. У долині — озеро із прозорою синьо-зеленою водою, біля нього облаштоване місце для відпочинку і кількадесят будиночків, у яких вже давно ніхто не мешкає.

Зараз у селі Озерце постійно проживає лише троє людей. Серед них — Михайло Гуринович, який тут народився.

— Після закінчення школи багато хто виїздив до міста, до Івано-Франківська. Вступали до технікумів, училищ, інститутів, шукали роботу. Так поступово й залишали село. Воно жило хіба що до 90-х років минулого століття. До того часу тут було заселено 64 будинки, — розповів чоловік.

Сам Михайло також змінив прописку, ставши городянином. У село він повернувся два роки тому, аби доглядати старенького батька. А після його смерті залишився. Тепер хазяйнує один: заготовляє дрова на зиму, готує їжу в печі, садить городину. Щоб придбати продукти чи медикаменти, велосипедом їздить до сусіднього села, яке за 4 кілометри від його помешкання. Чоловік газдує на власному обійсті, а також на прохання односельців, які повиїжджали, порядкує на їхніх. Косить траву, позбавляється від бур’янів, а взимку розчищає сніг.

Село Озерце — найменше у Дубовецькій громаді. Крім Михайла Гуриновича, там іще проживає подружжя Гергелюків. Чоловікові й дружині за 50, каже Василь Колодій, староста Кінчаківського старостинського округу. Також у сільську місцевість, за його словами, зрідка приїздять прикарпатці, родичі яких тут мешкали раніше.

— Їдуть на вихідні, аби підтримувати в порядку свої обійстя. Про житло в Озерцях запитують переселенці. Але ніхто з них там не оселився, мешкають у школі села Кінчаки. Бо там є побутові умови, — веде далі Василь Колодій.

Інколи Озерце оживає, приймає гостей, наповнюється розмовами, спогадами, надихається мистецькими задумами. У селі збиралися письменники на фестиваль усної оповіді, приїжджали на пленер фотохудожники. Тут, у храмі Різдва Пресвятої Богородиці, спільне богослужіння об’єднало сотню людей із різних куточків світу.

Із часом село може отримати друге дихання.

Громада хоче спорудити у цій місцевості житловий комплекс для переселенців, які повертатимуться до України з-за кордону. Допоможуть у справі міжнародні донори.

— Вони шукають села, які фактично вимирають, де немає людей. Намагаються інвестувати у ці місцевості гроші європейських урядів, щоб створювати комплекси для проживання. Хочуть, щоб люди повернулися до України з-за кордону в екологічно чисті місця, де є умови і можливості для праці, — пояснює голова Дубовецької громади Павло Андрусяк.

За його словами, люди, які, ймовірно, оселяться в Озерці, могли б працювати на винограднику. Висадити виноград можна було б поблизу села. Або подбати про перероблення іншої сільськогосподарської продукції.

Тож є надія, що Озерце житиме. Її дає і перший бузковий цвіт висаджених кущів, який навесні прикрасив дорогу, що веде до села.