• Думки вголос

Економія замість рішень

Петро Андрющенко,

радник міського
голови Маріуполя.

Не полишає відчуття, що нам дістався найгірший уряд за всю історію України. Під час війни. Уряд, який просто не здатен швидко відповідати на виклики сьогодення. Чому? Говорити про внутрішніх мігрантів вже просто стомився язик. Про тиск на бізнес — стомився язик у речників від бізнесу. Тепер додалась енергетика.

ПІДВИЩЕННЯ тарифів — це, на думку урядовців, вихід з енергокризи? Від самого початку було зрозуміло, що навряд чи вихід. Що відразу ж підтвердили експерти. Втім, гаразд. Нехай це допоможе і нехай це вимушений крок. Але зараз не про це мова.

Днями Прем’єр наголосив, що економія електроенергії — це нам тепер на десятиріччя. Проте, даруйте, з якого переляку? За тотальної монополії на ринку заощаджувати має споживач?

Що мав би зробити «уряд здорової економіки та конкуренції» просто зараз? Якнайшвидше напрацювати варіанти розв’язання проблеми. Варіанти, тому що їх більше за один.

Що можуть зробити споживачі, аби стати енергонезалежними? Встановити сонячні панелі? Вітрогенератори? Теплові насоси? Які рішення швидкі, економічно та енергетично обґрунтовані для кожного регіону, це питання уряду. Як їх швидко реалізувати? Які папірці, більшість із яких не мають під собою жодного підґрунтя, окрім підтримки монополії та штучних заборон, зайві просто зараз? І вже наступним кроком — хто буде виробляти обладнання, де його взяти, і так далі. Тому що «партизанськими» генераторами, як узимку 22/23 років, уже не обійтись, а обстрілювати та руйнувати росія не закінчить, це очевидно.

Для прикладу. До початку великої війни ми (влада Маріуполя. — Ред.) з однією компанією в Маріуполі напрацювали варіант встановлення сонячних панелей на даху звичайної панельки. Це давало не просто енергонезалежність у фінансах, а ще й дохід від зеленого тарифу. Але коли дійшло до узгоджень, навіть при тому, що на місцевому рівні проблем не було, «зелена вулиця», — все завмерло. Це не лабіринт — це глухий кут. І цей глухий кут сьогодні став іще «глухішим». Саме уряд мав би засвітити світло в кінці тунелю. Але ні, цього нема.

Ми будемо підвищувати тарифи. Говорити про необхідність менше їсти, економити, але не зробимо того, що справді потрібно. Потрібно тут і зараз. Бо завтра буде запізно.